Традиція змінювати дівоче прізвище в шлюбі залишилася з патріархальних часів. Але чому, попри досягнення фемінізму, так багато жінок і досі дотримуються її?
Плануючи весілля під час пандемії 30-річна Ліндсі Еванс стикнулася з багатьма питаннями. Лише в одному дівчина була впевнена. Про це йдеться у матеріалі від ВВС Україна.
"Що ближче до цього дня, то сильніше я хочу взяти його прізвище", - розповідає каліфорнійка, яка разом зі своїм партнером керує виданням про стиль життя. Пара збирається одружитися у липні 2021 року.
Статистика свідчить, що близько 70% американок беруть прізвище свого чоловіка. У британок ця цифра становить майже 90%. Близько 85% жінок віком від 18 до 30 років також дотримуються цієї традиції.
Це вже менше, ніж покоління тому, однак зміна прізвища все ще залишається культурною нормою у більшості країн західного світу, попри те, що ми живемо у більш індивідуалістичну та гендерно-свідому епоху.
Хоча визначення фемінізму різняться, 68% американок і близько 60% британок до 30 років називають себе феміністками.
"І це досить дивно, адже традиція - патріархальна і походить від ідеї, що після одруження жінка стає власністю чоловіка", - каже професор Саймон Дункан з Університету Бредфорда, який спеціалізується на сімейних традиціях.
Поняття "володіння" дружиною скасовано у Великій Британії понад століття тому, тепер закон не вимагає від жінки брати прізвище чоловіка.
Дотримується цієї традиції і значна частина Західної Європи. Винятком є Іспанія та Ісландія, де жінки, як правило, зберігають своє дівоче прізвище, коли вступають у шлюб, а також Греція, яка законодавчо постановила, що жінки мають залишати своє ім'я.
Але навіть у Норвегії, яка є лідером за гендерною рівністю і має менш патріархальну історію, багато заміжніх жінок беруть прізвище свого чоловіка. Хоча близько половини норвежок залишають своє дошлюбне прізвище як друге.
"А тому питання залишається відкритим. Можливо, в цій традиції є дещо більше за невинний пережиток минулого?" - міркує професор Дункан, який нещодавно взявся дослідити це питання разом зі своїми норвезькими і британськими колегами.
Патріархальні звички
Звичайно, існує безліч особистих причин, чому жінка може хотіти змінити своє дівоче прізвище - від його немилозвучності до бажання відокремитися від неприємних їй членів родини.
Утім, ретельний аналіз і детальне опитування пар, проведені командою Дункана, показали дві основні мотивації, що живлять цю традицію.
Перша - це збереження патріархальної влади (було це очевидним для подружжя або ні). І друга - ідеал "гарної родини", відчуття, що спільне з партнером прізвище символізує вашу відданість і об'єднує вас, разом із майбутніми дітьми, в єдине ціле.
Дослідження також показало, що жінки, які змінюють прізвище, також, свідомо чи ні, підтримують й інші патріархальні традиції. Наприклад, що освідчитися повинен чоловік, а батьки нареченої "передають" її йому в руки.
Американка Ліндсі Еванс каже, що хоче взяти прізвище чоловіка і що це рішення - її власне
Це давно стало частиною оптимального "шлюбного пакета" для багатьох пар, кажуть вчені.
"Це - частина романтики", - погоджується 32-річна Корінна Гірш, німецький маркетолог, яка живе у Стокгольмі і яка також взяла прізвище чоловіка, коли вони одружилися рік тому.
"Ми спали в окремих кімнатах напередодні весілля, у мене було щось старе, нове, блакитне і позичене (західна весільна традиція - Ред.). Мій тато і чоловік виступили з промовою, а я - ні".
Гірш впевнена, що ці традиції допомогли їм з партнером стати ближче, попри те, що вони вже прожили разом понад вісім років до шлюбу. "Думаю, що велике весілля і спільне прізвище зробили свою справу".
"Гарна сім'я"
Друга важлива причина, як з'ясували науковці, - це сприйняття суспільством. Зміна прізвища є способом продемонструвати свою відданість одне одному та єдність перед зовнішнім світом.
Така думка насамперед сильна серед жінок, в яких є діти. Багато з них, хто не змінив прізвище одразу після одруження, зробили це з появою дітей.
Ідея "гарної родини" є ще одним аргументом до зміни прізвища
"Я зробила це заради своєї дитини, щоби наш зв'язок був не лише у люблячих стосунках, але й на папері", - пояснює 36-річна Джеймі Берг, танцівниця та гімнастка, яка народилася в США і живе в Осло.
Вона залишала своє прізвище протягом декількох років, тому що це було важливо для її професійної ідентичності. А коли народився син, додала в паспорт ім'я чоловіка. Берг також вважає, що це дозволить уникнути адміністративної тяганини під час поїздок за кордон з дитиною.
Дослідження Дункана висвітлило ще один поширений аргумент серед батьків - діти можуть почуватися розгубленими або нещасними через те, що в них з матір'ю різні прізвища.
Хоча Дункан вказує, що це - радше дискомфорт для дорослих, тому що у дітей таких почуттів дослідження не виявили.
Ляпас фемінізму?
Дослідники розділилися щодо того, як ця традиція впливає на боротьбу за гендерну рівність.
На думку Дункана, це "досить небезпечно" - і неважливо, зробили це пари свідомо або просто тому, що "так всі роблять".
"Такі дії зміцнюють ідею, що чоловік має більше владу, що він є головою родини", - вважає дослідник.
З цим палко погоджується 34-річна Нікі Гесфорд, власниця бізнесу з північної Англії. Вона не брала прізвище свого чоловіка, з яким тепер розлучилася. Її надзвичайно дивує, що так багато жінок продовжують це робити.
"Жінки скаржаться, що зрештою весь тягар піклування про родину лягає на них, що їхня кар'єра страждає, але ж вони самі на початку задають такі стосунки, говорячи "ти важливіший за мене, ти головний, а я на другому місці", - зазначає вона.
Як вважає сімейна консультантка і психотерапевтка Хільда Берк, концепції "старомодної романтики" все ще дуже сильна. Якщо раніше її підкріплювали фільми, література та журнали, тепер це відбувається у соціальних мережах.
Жінки й досі відчувають цей тиск, попри те, що гендерно-позитивні, феміністичні погляди стають все більш поширеними.
"Це типовий приклад дисонансу, коли в теорії жінка вважає себе феміністкою, але на практиці повертається до безглуздих повсякденних звичок", - каже консультантка.
Зміна прізвища залишається частиною традиційного шлюбу, який активно романтизують соціальні мережі
З іншого боку, хіба фемінізм зрештою не полягає у тому, щоби дозволити жінкам обирати самим. Отже, якщо ані чоловік, ані суспільство не нав'язують жінці це рішення, немає значення, яким нормам воно відповідає.
"Він ніколи не казав мені брати його прізвище, це було абсолютно моє власне рішення", - каже Ліндсі Еванс.
"Як феміністка, я можу приймати найкращі для себе рішення і не турбуватися про гендерні ролі", - додає вона.
Що далі?
Питання живучості цієї традиції дослідники жваво обговорюють. Попри доволі повільний прогрес у цій сфері, й жінки, і чоловіки стають все більш відкритими для альтернатив.
Опитування YouGov 2016 року у Великій Британії показало, що 59% жінок все ще хотіли б взяти прізвище свого майбутнього чоловіка, а 61% чоловіків також геть не проти цього.
Хоча ці цифри високі, вони вже на третину нижчі за теперішню ситуацію. Окреме опитування показало, що 11% молодих британців від 18 до 34 років обирають подвійні прізвища, коли одружуються.
Така практика була традиційно притаманною представникам вищого класу, але тепер головним аргументом для пар різного соціального походження стає гендерна рівність.
"Ми обговорили це заздалегідь і вирішили, що якщо тепер у нас усе спільне, то й імена також мають бути такими", - розповідає Нік Нілссон-Бін, 36-річний британець, який мешкає у Мальме, на півдні Швеції і має таке саме подвійне прізвище, як і його дружина. "Мені здавалося трохи архаїчним і старомодним, якби тільки вона взяла моє прізвище".
Багато американок також обирають подвійні прізвища без дефіса, аргументуючи це полегшенням пошуку в інтернеті з професійних питань.
Деякі пари змішують свої імена, створюючи нове прізвище, або прізвище дружини беруть чоловіки. Однак обидва явища залишаються незвичними.
"Мене ці всі ідеї мужності та патріархальний треш не обходять, я знав, яким важливим було збереження свого прізвища для моєї дружини", - зазначає Сіаран Макквейд, 39-річний інженер із Великої Британії, який після одруження взяв ім'я своєї дружини.
"Я працюю у будівельній галузі і тут достатньо мачизма, але я не з тих, кого це турбує".
Америка Назар каже, що зміна прізвища потребувала багато адміністративної тяганини
Сьогодні все більше жінок виходять заміж пізніше - в середньому у 35 років у Європі та у 28 в США і це також впливає на рішення про зміну прізвища.
Що старші, більш освічені та економічно незалежні жінки, то частіше вони залишають своє прізвище після одруження.
"У мене вже був будинок, диплом, машина та інші речі. Якби я змінила прізвище, мені довелось би переробляти всі ці документи", - пояснює 50-річна дантистка з Осло Америка Назар.
Інші дослідники також вказують на вплив ЛГБТ-спільноти, в якій давно переважає гнучка позиція з приводу зміни імені.
"Це питання має вирішуватися відкритою дискусією двох партнерів, а не передбачатися якимись нормами", - погоджується 35-річна менеджерка Веріті Сешенс із Брайтона (Англія), яка залишила своє дівоче прізвище.
Втім, шанувальники традиції, як-от Корінна Гірш, сподіваються, що вона не зникне повністю.
"Було б непогано, якби ця традиція залишилась, якщо вона звісно не є примусовою, - вважає Гірш. - Адже традиції дають нам затишок і впевненість".
