26-річний Андрій Іпатов із села Оноківці – представник покоління, яке сьогодні тримає оборону України, а завтра відбудовуватиме її. Уже п'ятий рік він захищає державу на фронті, пройшовши найгарячіші напрямки війни, десятки бойових операцій і неодноразові поранення.
Тихий, стриманий і небагатослівний у спілкуванні, Андрій справляє враження людини, яка значно старша за свій вік. Його спокій приховує досвід, що вимірюється не роками, а боями, втратами та відповідальністю за життя побратимів.
Сьогодні Андрій Іпатов із позивним «Малиш» – старший сержант, командир взводу роти безпілотних літальних апаратів. Раніше роками командував відділенням розвідувального взводу мотопіхотного батальйону. За його плечима – бої за Бахмут, Авдіївку, Торецький і Лиманський напрямки.
«Таємно від рідних пішов у військкомат»
Свій шлях у війську Андрій розпочав навесні 2022 року.
«У свої 22 роки таємно від рідних пішов у військкомат. Попросився у бойовий підрозділ. Через місяць уже виконував бойові завдання на Вугледарському напрямку як водій-механік МТ-ЛБ», – згадує військовий.
Перший бій пам'ятає до дрібниць.
«Було дуже страшно. Але страх – це корисна емоція. Він захищає від безглуздих вчинків, мобілізує та допомагає вижити. Жах паралізує, а страх змушує діяти правильно.»
Довіра, без якої не вижити
Кілька років Андрій служив у військовій розвідці.
За його словами, справжня розвідка – це не романтика кіно, а робота невеликих груп, які виконують завдання в тилу противника.
«Будь-яка помилка одного може коштувати життя всій групі. Там довіра між людьми абсолютна. Без неї просто неможливо виконати завдання.»
Попри молодий вік, Андрій згадує, що старші побратими ставилися до нього майже по-батьківськи.
«Часто жартували, але й цукерку завжди ділили так, щоб мені дісталося більше.»
Війна змінилася. За п'ять років війни Андрій став свідком кардинальної зміни характеру бойових дій.
«Якщо раніше головну небезпеку становили авіація, артилерія та бронетехніка, то сьогодні понад 95% уражень особового складу припадає на безпілотники. З'явилися так звані "кіл-зони" — території, де знищується практично все, що рухається.»
Сьогодні він командує взводом БПЛА.
"Ми полюємо вдень і вночі на ворога. Але ворог так само полює на нас. Два з трьох моїх важких поранень стали наслідком атак дронів". Понад десять поранень. За роки служби військовий отримав понад десять поранень різного ступеня тяжкості.
Тричі проходив тривале лікування та реабілітацію.
Останнє важке поранення – контузія правого ока, забій грудної клітини, перелом ребер, пошкодження барабанної перетинки.
Про це Андрій говорить із легкою усмішкою, без пафосу та жалю до себе.
«Можливість звільнитися була. Бажання – ні».
Попри численні поранення, залишити службу він не захотів.
«Можливість була. Бажання – не було. Поки воюю.»
За мужність та службу Андрій нагороджений майже десятком державних і відомчих відзнак, серед яких нагороди від Президента України Володимира Зеленського та міністра оборони Рустема Умєрова.
Про справжніх і показових героїв. На запитання про людей, які намагаються використовувати власну участь у війні для політичної кар'єри, військовий відповідає коротко:
«Зазвичай той, хто дуже голосно говорить про свої "заслуги", за плечима не має жодного реального бою.»
«Україна буде вільною». На завершення розмови Андрій говорить про майбутнє країни.
Без гучних слів, але з абсолютною впевність - «Україна буде вільною, незалежною, демократичною та заможною. Це моє щире переконання.»
Сьогодні саме такі люди, як Андрій Іпатов, тримають українське небо й землю. Молоді, сильні, скромні. Люди, які не шукають слави, а щодня виконують свою роботу заради того, щоб Україна мала майбутнє.
Такий формат добре підійде для публікації на новинному сайті: він має сильний вступ, логічну структуру, підзаголовки та зберігає найважливіші цитати героя.
