Міжвоєнне затишшя минулого століття – один з найцікавіших періодів в історії Закарпаття, яке за короткий час, як гарячу картоплину з руки в руку, перекидали з держави в державу. Саме з 1919-го по 1939 рік, коли ця земля була більш-менш стабільним, а в той же час регіоном з динамічним розвитком у складі Чехословаччини, сюди їдуть етнографи, фотографи, митці та дослідники, які зустрілися з майже законсервованою екзотикою в центрі Європи.
Багатонаціональний карпатський «вавилон» одними з перших відкривають для себе і світу чехи, відтак сюди приходять й іноземці з інших країн – США, Великої Британії, Угорщини, Німеччини… За різних обставин і з різними місіями.
Завдяки опису життя місцевих мешканців, що залишились після їх візитів, можемо дізнатись й уявити, наскільки була автентична й по-своєму особлива Підкарпатська Русь – найсхідніша частина нової демократичної держави. А завдяки світлинам столітньої давності – побачити, які колоритні мешканці жили в її схованих лісами селах на Верховині, містах, що розбудовувались архітектурою в стилі модерн, чи на родючих землях Тисянської долини.
Давні знімки несуть в собі не тільки естетичну цінність чи відчуття ностальгії за «старими добрими часами», це документ і зріз доби, завдяки якому можемо скласти щільніше мозаїку історії свого краю, своїх предків і самоідентифікації.
Побачити таким особливим Закарпаття ми можемо завдяки фотографіям Романа Вишняка, а його нелегка, проте цікава біографія дасть змогу розкрити цінність цих світлин, і важливість візиту до Підкарпатської Русі на піку її багатонаціональності у ХХ столітті.
Роман Вишняк (19.08.1897 – 22.01.1990). Фото: wikipedia.org
Проїхавши дорогами Східної Європи тисячі кілометрів, відвідавши Польщу, Литву, Латвію, Угорщину та Чехословаччину, зокрема, землі сучасного Закарпаття, Роман Вишняк відобразив повсякденне життя, традиції і звичаї єврейських громад цих країн. Але незвично, ніби передчуваючи прийдешню катастрофу…
Єврейська молодь, Мукачево
Старійшина села Апша, Підкарпатська Русь, 1938 рік
Його життя теж було непростим, як і в більшості євреїв першої половини XX століття. Народився в Павловську, під Санкт-Петербургом, був одним з десяти дітей у великій заможній єврейській сім’ї. Кілька його братів присвятили себе науці, і під їх впливом Роман з дитинства захопився світом природи. Інтерес до рослин і тварин приводить його до мікрофотографії. У сім років за допомогою фотокамери і мікроскопа, подарованого бабусею, він робить свої перші мікрознімки рослин і мінералів. Дитяче захоплення збережеться і стане професійним заняттям усього життя.
Роман Вишняк
У 1917-1919 роках сім’я Вишняка переїхала в Берлін після сплеску антисемітизму, який прийшов з більшовицькою революцією. Він одружується на Люті Багг, – єврейці з Латвії, і в цьому шлюбі народилося двоє дітей, – Мара і Вольф. У Берлінському університеті Роман вивчає східне мистецтво, ендокринології та оптику, вступає в аматорські фотоклуби.
Фотографуючи звичайне вуличне життя на вулицях Берліна, він стає відомим, однак, лише вузькому колу фотографів. Його знімки були чорно-білими, часто зняті при світлі ліхтарів, їх описують як «надзвичайно деталізовані, з дивовижною глибиною», відмічаючи особливий «зернистий реалізм». На них ми практично можемо доторкнутися до грубих структур пальт і хусток…
Діти єврейської школи, Мукачево
Три жінки, Мукачево
Єврейський хлопчик, Мукачево
Однак, все різко змінюється після приходу до влади нацистської партії. Фотографії вільного суспільства замінюють зображення мілітаризму і фашизму. У 1935 році Вишняк уповноважений американським єврейським Об’єднаним розподільним Комітетом в Центральній Європі сфотографувати єврейські громади Східної Європи, в рамках кампанії зі збору коштів, щоб допомогти отримати співчуття від багатих євреїв і підтримати ці бідні громади. Так у житті Романа Вишняка з’являється Закарпаття, чи то пак Підкарпатська Русь.
У 1937-1939 роках він подорожує майже всією сучасною територією Закарпаття: Ужгород, Мукачево, Хуст, Іршавщина, Міжгірщина, Тячівщина… І в кожному з населених пунктів документує просте людське життя, яке невдовзі буде втрачене назавжди… Тут і рабини, і їх цікаві учні з локонами на скронях, що дивляться пронизливим поглядом просто в душу, чи сміються, тримаючи старі книги. Тут і колоритні ринки, і торговці, які продають домашнє начиння, задумані старці, вуличні жебраки… Вишняк прагне показати найдрібніші подробиці побуту життя цих людей, їх настрої, їх одяг, їх заняття, їх вулиці і їх будинки.
Особливо увагу Вишняка притягують старці та діти. Їх образи виразні, а почуття – безпосередні. На його світлинах єврейські діти мовчазні й зосереджені, ніби їм передається певна тривога дорослих, їх передбачення.
Одного разу він напише: «Це обличчя дітей, яких я обіймав, цілував і любив. Я не можу собі уявити, що вони мертві, що ніхто не вижив… Півтора мільйона дітей серед шести мільйонів… Але це я знав… Я хотів зберегти їх обличчя, а не прах».
Девiд Екштейн, сім рокiв, та однокласники з хедера (єврейська початкова школа), Брiд, Чехословаччина, 1938 рiк
На цій світлині – Девід Екштейн, хлопчик з села Брід, що на Іршавщині. Йому було сім років, коли Вишняк зробив кілька його фотографій з однокласниками, та його вчителя перед початком Другої світової війни. Пізніше фотограф згадував: «Я спостерігав за цим маленьким хлопчиком майже годину, і в цей момент я побачив увесь смуток у світі». Портрет був обраний обкладинкою першої фотокниги Вишняка.
Девід Екштейн, хлопчик із Закарпаття, пережив п’ять концтаборів, у тому числі Берген-Бельзен у Німеччині та Освенцім II – Біркенау у Польщі, і був звільнений радянськими військами. Вся його сім’я, за винятком когось одного, була вбита під час Голокосту. Він приїхав до Америки на початку 1950-х років, оселившись у Вудстоку, де став буддистом.
Дехто стверджує, що Вишняк так і залишився б відомим вузькому колу фахівців, якби одного разу, облишивши на кілька років лабораторію, не взяв у руки камеру і не зробив унікальний фоторепортаж про останні роки життя євреїв Східної Європи напередодні Другої світової війни. Зараз його фотографії – справжній скарб, завдяки ним ми чіткіше бачимо картину багатонаціональності тогочасного Закарпаття. Фотографії, як свідчення про людей, які разом з іншими робили цей край колоритним і унікальним, впливаючи на нього через торгівлю, освіту, архітектуру, релігію, ремесла чи традиції, тим самим роблячи його особливим для всього світу.
Михайло Маркович, спеціально для Varosh
