Удфаґанити, фарачаґ, цвонцик: унікальні слова закарпатського діалекту

«Жоно, убіґлюй ми пачмаґи!», «Пішлисьме з цімборами у бовт», «За визором потятко файно фітькат». Якщо ці фрази зрозумілі вам без перекладу, ви однозначно з Закарпаття.

На відміну від Григорія Палачінтовки і Тараса Крумплі, які, напевно, не впізнали б власних прізвищ перекладеними на закарпатський діалект.

Самобутність закарпатського говору робить його приводом для численних жартів та наукових і політичних дискусій на різних рівнях. Самі закарпатці іноді не розуміють слів, які вживають мешканці сусіднього району або навіть сусіднього села. Тут можна вибудувати цілі синонімічні ряди: оболок і возір (вікно), баник і рудош (завиванець), поприґа і попер (перець), пачмаґи, надраґи, ґаті  і нагавиці (штани), ташка і тайстра (сумка; перше запозичене з угорської, друге з румунської). А картопля, яка стала для закарпатців другим хлібом, має стільки варіантів назв, що аж дивуєшся: крумплі, ріпа, булі, бандурка, ґруля, гарбудз, компітери… Про це є старий жарт: бідняк може їсти одну картоплю, але щоразу казати, що куштував іншу страву.

Виділяють кілька груп закарпатських говірок: тересвянські, боржавські, ужанські, верховинські. Найповнішу картотеку закарпатських слів зібрав лексикограф родом із Рахівщини Микола Грицак. У ній приблизно 200 тисяч слів, та діалектний словник, який планував видати вчений, так і не побачив світ. Проте на Закарпатті матеріалу на цілий словник можна назбирати навіть з одного села. Філолог Іван Сабадош уклав «Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району», який вміщує 15,9 тисяч діалектних слів, не рахуючи фонетичних варіантів.

Вживання деяких діалектизмів обмежене дуже вузьким ареалом: тільки у частині Тячівщини і деяких селах Рахівщини говорять «мені гія» – «мені треба». Цього не почуєш більше ніде. А закарпатські біціґлі (велосипед), навпаки, є інтернаціональними – очевидна схожість цього слова із англійським bicycle. У XIX столітті це був новотвір, складений з  bi- «два» + та грецького kyklos «коло, колесо». На Закарпаття він примандрував через угорське bicikli.

Угорських запозичень, як стверджують мовознавці, у закарпатській лексиці найбільше. А ще є німецькі, румунські, словацькі і чеські – з двома останніми є також і граматична подібність. Кожна з цих мов у певний період мала офіційний статус та/або була мовою меншини, яка мешкала у краї. Закарпатські говірки доводять, що мова – не закрита, навіки застигла структура, а мінлива і динамічна система, яка постійно трансформується. Тому проводити межі складно – вони завжди пунктирні, і є радше не поділ, а континуум.

Закарпатці запозичували у сусідів жваво і багато, вбираючи практично все, що чули довкола. Частину запозичень тепер можна почути рідко, або вони застаріли і вийшли з вжитку:

Бічеловатися – поважатися (від угорського becsül – честь). «Ми з кумом бічелуємеся»

Галасити – рибалити  (від угорського hal – риба)

Ґлайхатися – домовлятися; свататися (від німецького gleich – рівний)

Кедвешний – дорогий (те саме, що угорське kedves)

Манкля – шинель (нім. Mantel – пальто)

Мелеґаня – парник (те саме, що угор. melegágy)

Фарачаґ – втома (запозичене угорське fáradtság)

Цайґер – годинникова стрілка (нім. Zeiger – те саме)

Шерпиня – мілка каструля (угорське serpenyő означає сковорода). «Насмажилам цілу шерпиню ріпи з грибами»

Шийталовати – бродити, гуляти (з угорського séta – ходити)

Звучить як іноземна мова, особливо для тих, хто живе по той бік Карпат. Можна уявити, як наші прабабці з угорськими сусідками пекли шотимені (тістечка) і палачінти (млинці), а разом з німкенями райбали (прали) і біґлювали (прасували). Перелічені слова, до речі, досі активно використовують у побуті. У багатомовному середовищі запозичення закономірні – вони допомагають досягнути взаєморозуміння.

Втім, закарпатський громадський діяч і голова Сойму Карпатської України Августин Штефан бачив цей процес по-іншому: «На переломі ХІХ-го і ХХ- го століть майже всі інтелігентні батьки розмовляли і вдома, і публічно по-мадярськи. У руських селян лише руські острови між мадярськими або словацькими селами мали повільну зміну своєї мови на мадярську або словацьку».

Хтось підрахував, що закарпатці, які не володіють угорською, але є носіями діалекту, можуть відгадати значення майже чверті угорських слів. Лише запозичене у нас далеко не все.

Професор Ужгородського національного університету Іван Сабадош пише, що закарпатські говірки, як старожитні, зберегли значну кількість давніх рис, які відсутні в українській літературній мові і важливі для відтворення мовної старовини. Він доводить, що на Закарпатті збереглися архаїчні лексеми, які сягають праслов’янського або навіть праіндоєвропейського періоду.

Мовознавець Олександр Іліаді подає приклади архаїзмів у закарпатських говірках:

Аведа – зла, капосна людина

Безлич – безсоромник, негідник

Битя – життя, існування

Віскрі – ясна (іменник)

Гоїло – вазелін, масть

Дравий – той, що почав дуплавіти

Лудити – заманювати

Нарука – благодіяння

Наусно – напам’ять

Чібіркати – рухати руками і ногами в пеленках (про немовля)

Цей старовинний пласт демонструє те, наскільки глибоке коріння має неприкрашена побутова мова. Щось у ній народжується, щось відмирає, але можна простежити стародавні генетичні зв’язки.

Окремі діалектизми навіть не мають точних відповідників у літературній мові, але влучно відображають повсякденні реалії:

Борикати – безладно рити землю. «Диви, як трактор борикає город, кажи трактурістови, най заруняє»

Генґеровати – накатувати візерунки на стінах

Онаджити – універсальне дієслово, яке може замінити будь-яке інше – так само, як «тото» може замінити майже будь-який іменник. «Заонаджити тото» – словосполучення, яке не означає нічого, але потенційно може означати все.

Тайстринкаш(ка) – людина, яка багато їсть і постійно голодна. З тайстрами ходили жебраки.

Удфаґанити – відрізати великий шматок чого-небудь

Ушкоробчити – вигризти дірку в чому-небудь

Хмилькати – часто відчиняти двері в морозну погоду, вихолоджуючи приміщення

Фріга – розплавлена бринза

Цвонцик – щось дрібне, що виступає, вип’ячується. «Што вто за цвонцик стирчит із ручки?»

Чемерґес – спиртовий напій сумнівної якості

Шаломіння – листя на качані кукурудзи

Шнюпати – виконувати одноманітну роботу, яка вимагає багато часу

Шпилькати – черпати рідину малими порціями.

Попри багатство закарпатського діалекту, дехто переконаний, ніби розмовляти ним – ознака невігластва. Іноді можна почути, як міські батьки виправляють дітей: «Не позерай, дивися. Не удкіть, а звідки. Ніякої культури!» Це трансльоване звідусіль відчуття другосортності і ненормативності діалекту часто змушує освічених закарпатців сприймати його як щось грубе, несерйозне і смішне.

«Діалектизми створюють колорит, але їх проблематично інтегрувати в поезію естетського класу. В народно-поетичній творчості вони ще сяк-так побутують, а от поезія на якійсь чистій говірці звучить кумедійно, смердить побутовщиною» – міркує закарпатський поет і філолог Петро Мідянка.

Вірші Павла Чучки, мультсеріал «Наша файта» і пісні Аліни Паш  мають успіх за межами області, однак представлення закарпатського діалекту у масовій культурі дещо однобоке і постійно сходить на фіґлі. Насправді ж його багатогранність цим не вичерпується. Закарпатські письменники, такі як Мирослав Дочинець, не цураються діалектизмів, переймаючись, що від них мова стане начебто «неестетичною».

«Говірки, навпаки, збагачують і живлять нашу літературну мову, становлять її основу, – переконана доцентка Ужгородського національного університету Ольга Пискач. – Я вважаю, що доки існує діалект, доти житиме мова».

Айбо нашто розказувати, як го треє сокотити, кіть і так дома вшиткі по-свому говорять?