Марс дедалі ближче: NASA обіцяє відправити туди перших астронавтів уже у 2030-х
Компанія Ілона Маска вже створила і тестує космічний корабель, завдяки якому це можна буде зробити. А низка країн активно запускає до Червоної планети розвідувальні зонди в надії колись відправити й людей. І це при тому, що остаточної відповіді на запитання, чи можливе взагалі життя на Марсі, поки що немає.
Детальніше у матеріалі від Громадське.
А якими будуть перші екіпажі космічних кораблів до Марса? Люди яких національностей, статей, професій погодяться на вкрай ризиковану спільну мандрівку завдовжки у 225 млн кілометрів? Чи добре вони розумітимуть одне одного і як співпрацюватимуть? Доволі реалістичні відповіді на ці запитання дає 10-серійна стрічка Away («Далеко») з Гіларі Суонк у головній ролі, яка вийшла у вересні на стримінговому сервісі Netflix. Але у цій статті ми спробуємо дати свої — враховуючи те, що наразі відомо про пілотовані програми різних держав та їхні марсіанські амбіції.
Попереджаємо: далі можливі спойлери — на вже згаданий Away та трохи на реальність
Політичне протистояння чи співпраця?
На самому початку серіал знайомить нас із першою марсіанською командою — астронавтами, які ось-ось вирушать спершу до Місяця (так, він на той час уже колонізований), а звідти — до Червоної планети. В екіпажі під керівництвом американки Емми Грін — російський інженер Міша, тайконавтка (китайська астронавтка, — ред.) Лу, гансько-британський космічний ботанік Квесі та заступник командира, індієць Рам. Усі, звісно, найдосвідченіші фахівці своїх держав, на яких покладено місію з якнайкращого боку показати свою країну.
Немає нічого дивного у тому, що перший пілотований політ на Марс справді може мати певний пропагандистський — у позитивному розумінні — зміст. Оскільки на Місяці вже встигли побувати американські астронавти, вигравши космічні перегони в СРСР, міжнародний політ до Червоної планети матиме на меті продемонструвати радше усі переваги співпраці різних країн задля спільної сміливої мети.
Хоча насправді все може бути інакше. Якщо орієнтуватися на оголошений NASA дедлайн досягнення Марса людьми — 2030-і (після колонізації Місяця у середині 2020-х) — жодна інша країна, крім США, не має таких амбіцій. Раніше про той самий часовий проміжок заявляло і Європейське космічне агентство (ESA), яке, очевидно, планувало відправляти своїх астронавтів разом з NASA. Йшлося про програму «Аврора», яка передбачала можливість доставити людей до Марса навіть до 2025-го року. Утім, пізніше ESA послабило амбіції і взагалі викреслило пілотовані польоти до Червоної планети із найближчих планів.
Постер із серіалу Away від Netflix
Фото: Netflix
Китай, який у липні 2020-го успішно запустив свій перший зонд для дослідження Марса «Тяньвень — 1» («Питання до неба»), поки не озвучує жодних конкретних планів щодо пілотованих польотів. Хоча, звісно, це не означає, що їх немає. Влітку цього року ОАЕ також запустили перший для арабського світу апарат на Марс «Аль-Амаль» («Надія»), однак польоти астронавтів до Червоної планети не схвалює ісламська релігія. Поки що Головне управління у справах ісламу бачить це як надто ризиковану затію, майже самогубство.
Індія у 2013-му з першої спроби (що рідкість) запустила свій єдиний марсохід «Мангальян» із рекордно малим бюджетом і на тому зупинилась. Не поспішає і Росія, яка у 2028-2030 рр. хоче запустити свою першу пілотовану місію поки що до Місяця. Згодом там планують зайнятися дослідженням Венери, «російської планети», як називає її глава Роскосмосу Дмитро Рогозін — за власною програмою або спільною зі США.
Дослідження Місяця як перший крок на шляху до Марса для світових космічних агентств зараз більше у пріоритеті щонайменше тому, що вони видаються реальнішими. У NASA, яке вже не раз доставляло людей до супутника в межах програми «Аполлон» у 1961-1972 роках, тут є очевидна перевага і дуже конкретний план. Для реалізації плану «Артеміда», який знову поверне людей на Місяць, а потім доставить і на Марс, до США вже приєдналися італійське та японське космічні агентства. Утім, чи означатиме це участь італійських або японських астронавтів саме у польотах до Марса, поки що не зрозуміло.
Із 1998-го року головним проєктом тісної співпраці у космосі є Міжнародна космічна станція, де задіяно 14 країн. Хоча дослідження на станції астронавти NASA та космонавти Роскосмосу проводять автономно, перебуваючи в окремих модулях, вони багато в чому залежні одне від одного. Точніше, донедавна NASA було дуже залежним від російських кораблів «Союз», бо не мало змоги доставляти астронавтів до МКС власними засобами.
Пригадаймо, з яким тріумфом громадськість сприйняла перший успішний запуск Crew Dragon компанії Ілона Маска у травні, коли після припинення запуску американських космічних шаттлів у 2011-му польоти поновилися. Але це не означає припинення співпраці: послуги приватних компаній поки що не можуть повністю задовольнити потреби NASA. Уже 14 жовтня американська астронавтка Кейт Рубінс знову полетить на «Союзі». Хоча й одна така поїздка для Аерокосмічного агентства США обходиться недешево — близько 90 млн дол.
Повернімося до фільму Away. Там усе навпаки — російський космонавт летить на американському космічному кораблі. У нинішніх реаліях це дуже малоймовірно, принаймні в історії такого ще не траплялося. Та й китайська готовність до співпраці зі США у космічній сфері видається не дуже переконливою, зокрема на тлі торговельних суперечок, а тепер — ще й протистояння через коронавірус. Зверніть увагу: саме з цими членами екіпажу у героїні Гіларі Суонк, астронавтки NASA, спершу складаються найгірші відносини. Здається, це не збіг.
Кадр із серіалу Away від Netflix
Фото: Netflix
Багатонаціональність і реальність
Схоже, вибір членів екіпажу для стрічки був саме таким, щоби максимально дотриматися расового балансу. Але, можливо, в Індії справді будуть досвідчені астронавти для польотів на Марс вже у 2030-х: четверо індійців зараз тренуються в Росії і планують вирушити в космос вже у 2022-му (якщо планам не завадить коронавірус). Поки що єдиним індійцем, який літав у космос, був Ракеш Шарма: у 1984-му з космодрому Байконур він на сім днів полетів до радянської космічної орбітальної станції «Салют», яка на той час ще функціонувала. Хіба ще американська громадянка індійського походження Калпана Чавла, яка у 1997-му літала на шаттлі «Колумбія» разом з першим українським космонавтом Леонідом Каденюком.
Цікава ситуація і з персонажем Away Квесі. Він представляє Британію, хоча походить з африканської країни Гани, колишньої британської колонії. У Британії за всю історію було двоє астронавтів — Гелен Шармен та Тімоті Пік. А от єдиним африканським астронавтом вважається Марк Шаттлворт, який має громадянство як ПАР, так і Британії. Шаттлворт був другим в історії космічним туристом, і за 29 млн доларів вісім днів пробув на МКС. Ну і пригадаймо, що Ілон Маск, чия компанія SpaceX уже представила свій космічний корабель для польотів на Місяць і Марс, теж походить із ПАР.
Низка африканських країн, серед яких Єгипет, ПАР, Алжир та Нігерія успішно запускали власні супутники, втім ідея створення єдиного Африканського космічного агентства поки що не має особливої підтримки. Справжнім досягненням для африканської науки останнього року стало прийняття Фаджи Майни, нігерійської гідрологині, на роботу в NASA. Майна — перша африканська науковиця в аерокосмічному агентстві за всю його історію.
Звісно, усе передбачити неможливо, і за десяток років щось може змінитися, тим паче, що терміни запуску на Марс постійно зсуваються. Наприклад, у 2013-2014 рр. усі обговорювали проєкт MarsOne. Тоді шукали добровольців з усього світу для польоту на Червону планету в один кінець і обіцяли доставити їх туди вже навесні 2023-го року. Відібрали навіть 26 українців — але уже ніхто нікуди не летить.
Кадр із серіалу Away від Netflix
Фото: Netflix
Загалом же сама ідея міжнародної команди доволі хороша. Наприклад, Леонід Каденюк доволі позитивно відзначав свій досвід роботи в багатонаціональному екіпажі: він літав разом із чотирма громадянами США (включно з Калпаною Чавлою) та астронавтом японського космічного агентства. Це була 16-денна мандрівка на орбіту, де Каденюк працював над спільним українсько-американським ботанічним експериментом.
«За моїми спостереженнями, члени космічного екіпажу — люди різних національностей, представляючи свій народ, відчувають особливу відповідальність у складі космічної місії, тому схильні тамувати у своїх характерах певні недоліки. Вони більш стримані, толерантні й терпимі одне до одного. Тому в мене є вагомі підстави стверджувати, що сформувати психологічно сумісний екіпаж із представників різних народів значно легше, ніж із представників однієї держави», — розповідав Каденюк у своїй книзі «Місія — космос».
Багатонаціональні екіпажі космічних шаттлів, які NASA запускало з мису Канаверал, були частою практикою. Ймовірно, вона повернеться і тепер, коли аерокосмічне агентство поновило польоти своїх астронавтів на комерційних кораблях американського виробництва. Уже відомо, що до трьох американців у складі другої місії Crew Dragon, яка полетить на МКС вже 31-го жовтня, приєднається й астронавт з Японії Соїті Ногуті.
Однак зрозуміло: той, на чиєму кораблі здійснюється космічна мандрівка, може диктувати власні правила. Наприклад, в Away кожен виконує доручення своєї країни, хоча управління польотом централізовано здійснює Національне аерокосмічне агентство, а керує кораблем американка. «Це не тому, що США взяли на себе найбільший фінансовий тягар цієї програми, а тому, що Грін — справді найвправніша астронавтка», — каже Рам журналістам перед вильотом у фільмі. Але не дуже серйозно, бо насправді перше відіграє чи не визначальну роль.
Із «живих прикладів: перед вильотом до МКС з космодрому Байконур американські астронавти обов’язково кілька місяців тренуються у «Зоряному містечку». За цей час вони мають «підтягнути» свою російську до хорошого рівня, адже усі команди корабель «Союз» розуміє лише російською. Та й знайти спільну мову з російськими колегами у разі екстремальної ситуації теж доведеться. Вони, у свою чергу, трохи вивчають англійську. В Away головна мова спілкування — англійська, а перехід на рідну асоціюється з моментами хіба «занурення» героїв у себе та спогади про дім.
Загалом астронавти, які працюють на МКС близько року, ніколи не скаржаться на серйозні непорозуміння між учасниками команди, тим паче на національному ґрунті. Ймовірно, певним чином на це впливає можливість «відділитися» на час роботи у своєму модулі, просто професійна етика та взаємоповага та тривалі спільні тренування перед польотом. Однак чи буде це так само у польотах до Марсу, які передбачатимуть перебування разом у замкненому просторі роками (дорога в один бік становить щонайменше 8 місяців), це питання.
Кадр із серіалу Away від Netflix
Фото: Netflix
А як з гендерною та расовою рівністю в командах?
Прикметно, що в Away час від часу лунають одвічні стереотипи про гендерні ролі у команді та в суспільстві: професійність командувачки Емми Грін, яку чоловіки-колеги, так і жінка-тайконавтка Лу ставлять під сумнів лише з огляду на стать чи закидають їй надмірну емоційність.
Якщо багатонаціональне наповнення екіпажів, які рушатимуть до Місяця чи Марса залежить не лише від NASA, то гендерний баланс — це те, що аерокосмічне агентство намагається контролювати. Хоча досі є чимало питань до гендерної рівності серед астронавтів, про які ми вже розповідали тут, все одно США останнім часом демонструють позитивний приклад. Наприклад, у січні до астронавтів, які тренуються в межах програми «Артеміда», приєдналося 13 нових людей (обраних з-понад 18 тис. претендентів), з яких шестеро — жінки.
«Артеміда» взагалі сильно акцентує на гендерній рівності: відповідно до плану NASA, у 2024 році на південному полюсі Місяця мають висадити двох астронавтів — чоловіка та жінку. Причому ступить на поверхню супутника першою саме жінка: так задумано, щоб встановити справедливість: у 1969-му першим на Місяць уже ступав чоловік. Власне, тоді астронавток не відправляли в космос взагалі — аж до польоту Саллі Райд у 1983-му. Рік тому глава NASA Джмм Брайденстайн зазначав, що першою людиною на поверхні Марса теж може бути жінка. До речі, в Away це саме так — причому «першість» китайки Лу чітко прописана у контракті.
Усі процеси, які відбувалися в американському суспільстві упродовж минулого століття, позначилися й на NASA. Це не лише про гендерну, а й про расову нерівність. У часи холодної війни залучення представників інших рас до космічних польотів мало радше пропагандистську мету: СРСР «виграв» і за програмою «Інтеркосмос», відправивши на орбіту перших азіата та кубинця африканського походження. Штати вирішили не відставати — готували до запуску льотчика Едварда Двайта — зі знущаннями з боку командира та проявами расизму, а у 1962-му NASA заявило, що він не пройшов відбір із невідомих причин. Урешті перший афроамериканець Гайон Блуфорд від США полетів лише у 1983-му.
Пригадайте лишень стрічку «Приховані фігури» про перших жінок-афроамериканок в аерокосмічному агентстві у 1960-х та їхнє несприйняття у колективі попри очевидні високі професійні якості. Тепер же із понад 17 тис. співробітників NASA 12% — афроамериканці. Це майже точно збігається з відсотком темношкірих жителів США. Утім, астронавтів серед них небагато — за всю історію лише 21 людина, з яких 14 були у космосі. До речі, у 2021-му Жанетт Еппс має стати першою афроамериканкою, яка тривалий час працюватиме на МКС.
Загалом NASA декларує абсолютно рівні умови участі кандидатів у відборі в астронавти та вимоги до них. І вони стосуються не лише наявності необхідного ступеня освіти (щонайменше бакалаврський диплом біолога, фізика, спеціаліста з комп’ютерних наук або математика, плюс — від трьох років досвіду професійної діяльності або тисяча годин польотів як льотчик) та фізичної витривалості. Не менш важливою є психологічна стійкість та, звісно, здатність ефективно працювати в команді роками.
Докладний психологічний та професійний портрет майбутніх колонізаторів Марса NASA розробляє спільно з університетом імені Джона Гопкінса, враховуючи попередній досвід астронавтів, а також досліджуючи поведінку вчених на антарктичних базах, екіпажів підводних човнів та волонтерів, які беруть участь в імітації умов польотів на Марс. Востаннє набір волонтерів для марсіанських випробувань у Москві (як не дивно) NASA проводило у травні цього року. Подавати заявки можна було лише людям віком від 30 до 55 років зі ступенем магістра або кандидата наук, медичним ступенем чи званням офіцера, що спроможні виконувати наукові експерименти або технічні завдання.
І наостанок — замість підсумку. Усі астронавти, навіть якщо вони й пройшли найжорсткіші випробування і стали одними з тисяч обраних для участі у найвідповідальніших місіях, все одно залишаються людьми. Зі своїми життями та пріоритетами. Про це багато є і в Away (коли кожен з членів екіпажу «розривається» між життям на Землі та реаліями дорогою до Марса), і в реальному світі. Днями командир першого комерційного корабля Boeing Starliner, що мав летіти до МКС у 2021-му, Кріс Фергюсон оголосив, що залишає місію через особисті причини. Одна з них — весілля його доньки.
