У 2015 році харків'янка Влада Лоткіна, яка на той момент вже майже 10 років мешкала в США, запустила сервіс ClassTag. Зараз ним користуються понад 25 тисяч американських шкіл, а проєкт залучає мільйони доларів інвестицій
Ми поговорили із засновницею ClassTag про те, як у свої 22 роки вона потрапила до однієї з найпрестижніших бізнес-шкіл світу і чому вирішила залишити успішну корпоративну кар'єру в США заради власного стартапу, в який спершу мало хто вірив.
Що таке ClassTag
ClassTag - це онлайн-платформа для шкіл, покликана спростити спілкування вчителів та батьків учнів.
Тут вони можуть вирішувати організаційні питання, планувати батьківські збори, екскурсії для школярів, домовлятися про збір коштів та ділитися іншою інформацією для навчання.
Вчителі мають змогу напряму зв'язуватися з батьками учнів, а батьки - отримувати сповіщення про важливі події у школі.
Сервісом наразі користуються понад 25 тисяч американських шкіл, його аудиторія - близько 5 мільйонів родин.
ClassTag повністю безкоштовний: заробляє проєкт на рекламі, яку розміщують всередині платформи. Станом на осінь 2020 року сервіс залучив уже понад 8 мільйонів доларів інвестицій.
І ось як усе це починалося.
Із Харкова до США у 22
Влада Лоткіна народилася й виросла у Харкові, на початку 2000-х вивчала фінанси в університеті ім. Каразіна і паралельно працювала в компанії свого тата - місцевого підприємця.
"Ще в шкільні роки я навчалася в чудовому ліцеї з економічною спеціалізацією, там у нас був дуже хороший викладач, який цікаво розповідав про фундаментальну економіку. Можливо, саме завдяки йому після школи я вирішила й надалі прямувати "економічною стежкою".
"Вже з другого курсу я почала працювати зі своїм татом. Він давав мені велику свободу - я їздила на переговори, займалася управлінським обліком, купою різних речей - було дуже цікаво: я в ранньому віці отримала чималий досвід у бізнесі, який став мені у пригоді згодом".
Після закінчення вишу, розповідає Влада Лоткіна, вона стала замислюватися, куди рухатися далі, й вирішила продовжити навчання - щоправда, вже не в Україні.
"Я тоді почула, що є такі освітні програми - MBA (Master of Business Administration). На той момент я, якщо чесно, навіть не зовсім розуміла, що це таке, але мені здалося, що це правильний крок, аби отримати нові знання у сфері, де я хочу розвиватися. І я почала готуватися до вступу".
Причому, згадує Лоткіна, чи то через незнання, чи то через надмірну впевненість у собі, вона вирішила, що якщо кудись і вступатиме - то лише в топові бізнес-школи.
"Я просто відкрила світовий рейтинг бізнес-шкіл і подала документи в три найкращі. Відповідь отримала з Вортона".
(Вортонська школа бізнесу - одна з найпрестижніших бізнес-шкіл Америки та світу. Серед її випускників - засновник Tesla та SpaceX Ілон Маск і мільярдер Воррен Баффет - Ред.)
Навчання у Вортоні було платним, але школа погодилася погасити Лоткіній близько 30% його вартості.
"У таких великих шкіл, як Вортон, є величезні ресурси і вони можуть собі дозволити фінансово допомогти студентам, яких хочуть взяти. Беруть, звісно, не всіх - одних лише грошей недостатньо, був великий конкурс".
Батькам, розповідає Лоткіна, можливо, і нелегко було відпускати свою доньку до іншої країни у 22 роки, але вони її ніяк не стримували.
"Мені з батьками дуже пощастило: вони мене завжди підтримували, хотіли дати мені можливість самій стояти на ногах, ні від кого не залежати, слідувати за своїми амбіціями та мріями. За це я їм дуже вдячна".
"Українці дорослішають раніше"
У Вортоні Лоткіна провела два роки. Згадує, що навчання було непростим, до того ж - вона була однією із наймолодших студенток.
"Пам'ятаю свої перші враження від публіки, яку я там побачила, - я була абсолютно шокована рівнем тамтешніх студентів. Всі неймовірно розумні, з чудовою англійською, впевнені в собі, з нереальними резюме. Мабуть, приблизно місяць в мене пішов лише на те, щоб просто звикнути до такого оточення".
"Плюс, мені було всього 22, а середній вік тих, з ким я вчилася - десь років 28. Мені сильно допомогло те, що я вже в такому ранньому віці мала достатній досвід роботи і багато через що пройшла".
Тому, зізнається Лоткіна, відчутна різниця у віці з іншими студентами, не стала для неї серйозною проблемою.
"Потрапивши в США, я зрозуміла: українці дорослішають раніше американців - можливо, через ті труднощі, які нам доводиться проходити вже в ранньому віці. У свої 22 я вже багато де побувала, багато чого встигла зробити - а більшість цих студентів у тому ж віці життя ще особливо не бачили. Тому в особистісному плані я відчувала себе з ними на рівних".
Попри це молодий вік все ж відіграв свою роль: якщо для навчання він не мав особливого значення, то під час пошуку роботи в США це точно не було перевагою, згадує Лоткіна.
"Коли справа дійшла до рекрутингу, було непросто. Іншим студентам вже було близько 30, в них першокласні резюме, робота у відомих американських компаніях. Тоді як в мене - нікому невідомі фірми з Харкова".
Кар'єра у США
Поширена думка про те, що навчання у топових американських вишах та бізнес-школах відкриває перед їхніми випускниками усі двері в США - не безпідставна, погоджується Лоткіна. Але на практиці все не завжди складається так просто.
"Це і правда, і неправда. Як і у багатьох речах в житті, всім щастить по-різному - комусь приходить одразу 10 пропозицій про роботу, а комусь не приходить жодної".
"У моєму випадку були певні труднощі. В мене була давня мрія: ще у Харкові, сидячи за партою в університеті, я читала про Boston Consulting Group - це одна з провідних світових компаній, що спеціалізується на управлінському консалтингу, вони відомі різними нововведеннями у підходах до бізнесу, і я дуже хотіла там працювати".
"Але навіть після Вортону я розуміла, що потрапити в американський офіс BCG напряму було неможливо. Мені у моєму віці було важко конкурувати з іншими кандидатами та їхніми блискучими резюме".
Та мрія все одно здійснилася - хоча й не одразу. Лоткіній спершу довелося поїхати на практику у московський офіс Boston Consulting Group. Там вона добре себе зарекомендувала і зрештою отримала пропозицію переїхати в Лондон або Нью-Йорк - обрала саме другий варіант.
"Це була неймовірно цікава робота. Ти займаєшся аналізом, дослідженнями, даєш рекомендації, вигадуєш вирішення для різноманітних бізнес-проблем. Покриваєш нескінченну кількість індустрій - в мене були проєкти у високошвидкісному трейдингу, онлайн-комерції, йогуртних кафе, виробництві труб. Тобто ти стикаєшся з усім, чим завгодно. І кожні кілька місяців в тебе якась нова індустрія - ти маєш вміти дуже швидко в усьому розібратися і стати експертом у цій галузі буквально за лічені дні".
Втім, попри цікавість, така робота - із постійними поїздками, зустрічами і, нерідко, безсонними ночами - відбирала багато сил, згадує Лоткіна.
На той момент вона вже встигла одружитися, чекала на доньку і тому стала шукати роботу, яка дозволяла б їй краще поєднувати професійне й особисте життя.
Так Влада Лоткіна потрапила до технологічної компанії, де пропрацювала наступні вісім років і пройшла шлях від консультанта до керівника колективу із 40 людей.
"Я отримала 100 відмов від потенційних інвесторів"
Про запуск власного бізнесу у США Лоткіна думала ще у 2010-му - коли йшла із Boston Consulting Group. Але тоді зробити це не дозволяли ані тип візи, ані її тодішні фінансові можливості.
"Я вирішила, що кілька років попрацюю, аби побудувати фундамент - розібратися і з візовими питаннями, і з грошовими: накопичити якийсь капітал, щоб мати можливість почати свою справу".
Вона довго міркувала над ідеями для майбутнього бізнесу, але та, яка зрештою втілилася в життя, спала їй на думку, коли її донька пішла до дитсадка.
"Саме тоді я вперше стикнулася з особливостями місцевої комунікації між вихователями й батьками. Як виявилося, в США - це дуже проблемна тема: все побудовано на нескінченній купі папірців, записок, анкет, електронних листів, повідомлень у чатах. Все дуже безсистемно і страшенно незручно".
"Тоді я й зрозуміла, що якщо й будувати бізнес, то на вирішенні проблеми, з якою ти зіштовхнувся особисто".
Так на світ і з'явився ClassTag - сервіс, який дозволяє сконцентрувати усе спілкування між батьками та вчителями на одному майданчику і зробити його максимально простим та зручним.
Починалося все у 2015 році, коли Лоткіна ще працювала на найманій роботі. Вона розповіла про ідею Джейсону Оліму - батьку однокласника своєї доньки, і той долучився до проєкту.
Тривалий час інвестиції на ClassTag знайти не вдавалося, тому перші три роки його створювала невелика команда із шести людей, а всі витрати покривалися за власний кошт.
"Шукати перші інвестиції було дуже важко. Мабуть, близько 100 потенційних інвесторів сказали мені "ні" - все тому, що сфера освіти, особливо шкільної, вважається дуже сумнівною з точки зору бізнесу: всі знають, що у школах є сильна бюрократія і немає грошей. Це мікс, з яким жоден бізнес не хоче мати справу".
Перші інвестиції вдалося залучити лише у 2018-му, коли проєкт, попри очікування скептиків, став показувати прибутковість. Лише тоді вона наважилася піти з роботи, аби повністю присвятити себе ClassTag.
"Далі вже було значно простіше. Головне - отримати перший чек: після цього всі починають ставитися до тебе серйозніше".
Зараз ClassTag переживає стрімке зростання: в команді працюють вже близько 60 людей, а сам проєкт залучив понад 8 мільйонів доларів інвестицій.
"Більшість із тих, хто зрештою вклався в наш продукт, - це саме ті люди, які спершу казали мені "ні", - розповідає вона.
"План був інший"
У свої 22, зізнається засновниця ClassTag, вона й гадки не мала, що її життя складеться саме так, як склалося. Ба більше - навіть не мала намірів переїздити у США назавжди.
"Коли від'їжджала з України, навіть не припускала, що не повернуся назад. План був інший: думала, поїду, повчуся, отримаю досвід кількох років роботи за кордоном і повернуся назад. Хотіла пожити, попрацювати в США, щоб дізнатися, як треба, - і потім ці знання застосовувати вдома в Україні".
"Але поступово обставини почали складатися інакше: кар'єра, донька, власний бізнес. І "вдома" - це тепер про Нью-Йорк".
"Хоча насправді я дуже люблю Україну, хвилююся за неї, слідкую за всіма подіями. Стараюся бувати там хоча б двічі на рік - в мене там і батьки, яких я дуже люблю, і багато друзів - справжніх, які лишилися з дитинства".
"Плюс, у Києві працює команда розробників ClassTag - зв'язок із Україною не лише особистісний, а й професійний. Тому хто знає: можливо, колись я ще й повернусь. Ніколи не кажи "ніколи".
