Розбіжність між церковними календарями стала причиною появи дивного колоритного феномена. Старий Новий рік , або, як його ще називають – Василя – традиційно є одним з найулюбленіших свят місцевих жителів і вражає своїми неповторними народними традиціями, «щедрівками» і дарує чудовий святковий настрій. Власне кажучи, саме 14 січня за старим стилем колись святкувався Новий рік в Україні
Видання підібрало поширені на Закарпатті традиції святкування Старого Нового року, Маланки та Василя.
Щедрий вечір вважається чарівним і з нього пов’язано чимало народних повір’їв. Вважалося, що в цей час «відкривається» небо, а тому в Бога можна просити все , чого бажаєш. Люди уважно придивлялися до погоди – вона могла вказати, чого очікувати від природи далі. Наприклад, існувала народна прикмета: якщо на Маланки падає сніг, то це на врожай, а якщо відлига – на дощове тепле літо. Вірили, якщо іній вкрив дерева, то в цьому році варто чекати відмінного врожаю зерна і прекрасного медозбору.
Щедрування і засівання – давнє народне закарпатський звичай: це обходи будинків, під час яких «щедрують», тобто радісно вітають і щиро бажають родичам і близьким достатку, щастя, здоров’я. Щедруючи, посипали-засівали всіх зерном пшениці. Крім того, 14 січня прийнято вітати всіх Василів і Васильовичів та Василівних.
На Старий Новий рік в Закарпатті ворожать незаміжні дівчата, щоб дізнатися, коли вийдуть заміж і за кого, яким буде їхній шлюб. Найпоширеніше ворожіння на Маланку – вийти на вулицю і слухати: звідки гавкне собака – там дівчина і вийде заміж. Гадають також на вареники, папірцях, гребенях, зернах, ланцюжках, булочках і т.д.
У дні святої Меланії (13 січня) та святого Василя (14-го), певно, як ні в які інші зимові свята, усталені християнські традиції міцно переплітаються з містичними давньо-язичницькими українськими звичаями та обрядами.
Вечір напередодні старого Нового року називається Маланчиним, основною ознакою якого є перебрані, розмальовані та в масках молодіжні гурти – аби біда не впізнала та не вчепилася. На Маланку зазвичай перевдягається хлопець, який натягає на себе латану спідницю, стару хустку, аби створити образ такої собі нечупарної, розхристаної господині. Для більшої комічності парубки підводили очі та брови сажею, обличчя вибілювали крейдою, а губи й щічки фарбували буряком та калиною. Але це було колись. В арсеналі теперішньої Маланки найсучасніша косметика, якою та, звісно, зловживає, але, як і сотню років тому зачіпається до перехожих з поцілунками і єдиною метою – випацькати усіх червоною помадою.
Світ кардинально змінюється з першими півнями наступного дня (14 січня), коли настає час найважливішої традиціїстарого Нового року – засівання. Засівати починають вдосвіта і тільки хлопчики та чоловіки. Жінкам до обіду взагалі не варто ходити по сусідах. Насамперед віншується в рідній домівці, далі хлопчаки з повними кишенями чи рукавичками збіжжя (використовується пшениця, жито, ячмінь та овес і ні в якому разі горох, що вважається слізьми Діви Марії та гречка, аби не завелись воші в хаті) йдуть засівати до хресних батьків та усієї родини. (Як правило, посівальне збіжжя лежить на долівці до другого Святого вечора, так само, як не слід замітати в хаті, щоб не вимести добро, від Різдва до Василя).
Якщо родзинкою Різдва на Закарпатті є бетлегем, то на Старий Новий Рік «водять Маланку». Це барвисте, ні з чим незрівнянне театралізована вистава-хід, в якому беруть участь і хлопці, і дівчата. Молоді люди переодягаються в ведмедів, козу, журавлів, циган, людей похилого віку, чортів, повсякчас ганчір’я і лахміття, розмальовують один одного. Головний в цьому шоу юнак, переодягнений в саму Маланку. Весь цей «парад» рухається селом, щедро, жартує і добре веселиться.
