Екологи запевняють, що вберегти від вимирання снігових барсів (їх ще називають сніговими або димчастими леопардами або ірбісами) можна лише за допомогою молоді, мотивованої та готової працювати у найважчих умовах
У міру того, як фахівці намагаються підрахувати чисельність популяції барсів у дикій природі, вони все більше покладаються на допомогу місцевої молоді.
"Без них всі зусилля з вивчення і порятунку снігових барсів були б марні, - заявив в інтерв'ю ВВС міжнародний координатор Глобальної програми захисту снігового барса і екосистем (GSLEP) Кустуб Шарма. - Робота в полі передбачає роботу у важкодоступних місцях, у важких погодних умовах азійського високогір'я. Це постійні виходи, спостереження і перевірки. Фахівці не можуть це робити, тому потребують допомоги на місцях".
Журналісти ВВС зустрілись з деякими молодими помічниками науковців з Монголії, Непалу і Росії, щоб дізнатись, як вони допомагають знаходити і захищати цих "духів гір".
Цеванг Гурунг, Непал, 19 років
Цеванг Гурунг ось вже три роки ставить фотокамери-пастки для барсів у віддаленому регіоні Верхній Долпо на заході Непалу.
"Я розставляю камери у більш як 20-ти місцях, іноді на висоті понад 5 кілометрів над рівнем моря", - розповідає вчорашній школяр, який через фінансові проблеми був змушений залишити навчання і зараз живе з матір'ю.
"Першу камеру я поставив ще в 2017 році, мене навчили фахівці з Всесвітнього фонду дикої природи, - продовжує Цеванг. - Я поставив її майже на вершині найвищої гори в регіоні, і мені тоді здавалося, що я зробив щось надзвичайне. Було дуже цікаво, адже мене ще навчили, як шукати послід барсів і мітки, які вони залишають, і як за цими ознаками знаходити цих тварин".
Коли Цеванг дістав з камери флешкарту, то побачив, що його зусилля не були марними.
"На світлинах був сніговий барс, який зацікавився камерою і почав її обнюхувати", - каже він.
За приблизними підрахунками, в Непалі мешкає від 300 до 400 снігових барсів, і найчастіше вони зустрічаються саме у Верхньому Долпо.
Але снігопади і сильні вітри можуть замести або перекинути камери-пастки, тому кожні 10 днів Цевангу доводиться їх перевіряти.
За кожен день роботи він отримує 15 доларів.
"Я порвав взуття об каміння, часто падаю, це важка робота, але все одно я дуже щасливий, що роблю її, - каже Цеванг. - Люди знають, чим я займаюсь, і ставляться до мене з повагою".
За словами екологів, молодь, що добре знає місцевість, відіграє ключову роль у моніторингу та захисті ірбісів.
"Завдяки їхнім знанням ми змогли одягнути на двох барсів нашийники з радіомаяками, а в квітні плануємо забезпечити маяками ще чотирьох барсів", - каже Сародж Пудел, виконувач обов'язків директора національного парку Шей-Пхоксундо, на території якого живе і працює Цеванг.
Баярмаа Чулуунбат, Монголія, 20 років
За 2500 км на північ від Непалу, в Монголії, молода екологиня веде роботу серед скотарів у гірській провінції Ховд, розповідаючи їм, як жити пліч-о-пліч зі сніговими барсами.
Саме тут, кілька років тому Баярмаа та її друзі, активісти-екологи, прибрали понад 250 капканів, розставлених на барсів.
"Але місцеві та браконьєри, як і раніше, становлять загрозу для снігових леопардів, - нарікає вона. - Ми все ще знаходимо капкани, і це дуже сумно. Я нічого не можу вдіяти з браконьєрами, але можу переконати місцевих , що рятувати барсів - це їм самим на користь".
У Монголії мешкає найбільша після Китаю популяція барсів, близько тисячі особин.
Але екологи кажуть, що в регіоні останнім часом різко зросло поголів'я домашньої худоби, а це означає, що почастішали й конфлікти з цими хижаками.
Через велику кількість худоби низинні пасовища убожіють, і вівчарі женуть стада вище в гори, де мешкають барси.
Домашня худоба витісняє з пасовищ диких тварин, наприклад, гімалайських гірських козлів, якими харчується сніговий барс. Тому хижаки змушені полювати на домашніх тварин, що, зрозуміло, не подобається вівчарям. І вони кидають барсам отруту або ставлять капкани.
"І тоді, і зараз відмовляти місцевих дуже складно, - каже Баярмаа. - Навіть коли вдається переконати їх не вбивати барсів, вони продовжують ставити пастки на бабаків, а у ці ж пастки потрапляють і барси".
Баярмаа почала допомагати рятувати ірбісів, коли була ще підлітком. Вона просто не могла залишатись осторонь, коли побачила фотографію снігового барса, який потрапив лапою в капкан.
"Я всю ніч не спала, - зізнається вона, - перед очима була та лапа в капкані. Я була дуже засмучена, бо коли була зовсім маленькою, батько показував мені снігових барсів в горах. Він казав, що барси - це символ миру, і якщо вони в безпеці, то і ми теж".
Баярмаа вирішила, що потрібно щось робити. Коли їй було лише 15, вона організувала своїх друзів зі шкільного екоклубу, і вони вирушили в гори прибирати капкани.
Зараз вона вивчає екологію в монгольському університеті та працює волонтером, розповідаючи в міських і сільських школах про те, як потрібно охороняти снігових барсів.
"Ми запрошуємо її в школи, щоб вона розповіла про свою роботу, і вона вже вплинула на багатьох юнаків, - каже представниця WWF в Монголії Селенга Гантумур. - Нам потрібно більше таких, як Баярмаа, щоб продовжити порятунок снігових барсів".
Еркін Тадиров, Росія, 23 роки
Минулого року через важкі погодні умови вчені не змогли дослідити більшу частину території в Росії, на якій мешкають барси.
Тому експерти виявили лише 51 особину, це майже на чверть менше, ніж в 2019 році.
Одним з таких важкодоступних місць був Сайлюгемський національний парк в Кош-Агачському районі республіки Алтай, оскільки річки там не замерзли зимою.
У лютому вчені знову хотіли потрапити туди, але несподівано пішов дощ, і замість снігу все вкрила товста крига.
Втім, погода ніколи не спиняла одного з працівників парку - Еркіна Тадирова.
"Я можу працювати навіть, коли на вулиці -40, тому що я місцевий, я знаю тут кожен куточок, - каже він. - Зоологи навчили мене розпізнавати сліди від кігтів барсів на дереві й камені, ставити камери-пастки".
За оцінками WWF, в Росії мешкає від 70 до 90 ірбісів, і майже половина з них - на Алтаї.
"Займатись моніторингом і підрахунком снігових барсів у нашому регіоні можна лише завдяки таким місцевим юнакам, як Еркін. Він добре знає і цю місцевість, і тварин", - каже директор Сайлюгемського національного парку Денис Макілов.
Еркін також попереджає рейнджерів парку про можливих браконьєрів.
Хлопець виріс у родині мисливця, але 2010 року їхній регіон, що межує з Монголією, Казахстаном і Китаєм, оголосили національним парком, і батько пішов працювати єгерем у заповідник.
"Про роботи зі збереження снігових барсів у нас в регіоні я дізнався від батька", - каже Еркін.
Після того, як батько в 2015 році вийшов на пенсію, Еркін сам став гідом у заповіднику.
Він часто знаходить капкани, які ставлять місцеві та браконьєри. Зазвичай на них ловлять вовків, що полюють на домашню худобу, але у такі капкани можуть потрапити й барси.
"Я б хотів покінчити з цими капканами, але для цього мені потрібно більше повноважень. Я хотів би стати єгерем, щоб краще захищати снігових барсів", - каже Еркін.
Чому так складно порахувати барсів?
Глобальна програма захисту снігового барса і екосистем (GSLEP) діє в 11 країнах, від Гімалаїв і Центральної Азії до Росії, і займається підрахунком снігових барсів, що живуть на волі.
Вчені не можуть дійти спільної думки щодо чисельності світової популяції барсів, тому дослідження охопили понад сотню районів їхнього проживання.
За даними 2018 року, у світі налічували від 7 до 8 тисяч ірбісів, однак багато фахівців вважають, що ця цифра завищена.
Ареал снігових барсів простягається на два мільйони квадратних кілометрів, до того ж ці тварини здатні долати дуже великі відстані, що значно ускладнює роботу дослідників.
Цим чудовим тваринам загрожують і браконьєри, і скотарі, що оберігають свої стада, і зменшення потенційної здобичі, і навіть кліматичні зміни.
Без належного захисту, попереджають експерти, барси можуть зникнути в дикій природі.
"Дім снігових барсів - це гірські райони, зокрема Гімалаї. Барси - один з ключових індикаторів здоров'я нашої планети, - стверджує представник WWF Ріші Кумар Шарма, - і захищаючи барсів, ми зберігаємо цю життєво важливу екосистему".
