Наратив про те, що українці, які переїхали за кордон, рятуючись від війни, покинуті там напризволяще, відверто не відображає реальності. Позаяк практично у кожному великому місті діють десятки організацій, які надають підтримку та допомагають адаптуватися
До прикладу, в Естонії, яка дає найбільший відсоток ВВП на допомогу Україні, працює кілька десятків таких ініціатив, про які ми написали розлогий матеріал “Українці об’єдналися по всьому світу, нас не зламати!”: як Естонія допомагає Україні з першого дня повномасштабної війни. А у цій публікації розповімо детально про одну з них.
Spilno_ee — бібліотека, яку організували українці та їх друзі в Таллінні «для всіх, хто закоханий у книжки та читання». Домівкою для «Спільної бібліотеки» стала Національна бібліотека Естонії.
Книжковий фонд бібліотеки формується завдяки всім небайдужим – будь-хто може принести книжку та залишити її для користування читачам бібліотеки. Наразі Spilno_ee має близько 500 книжок, половина з яких – українською мовою. До слова, раніше знайти книжки українською в Таллінні було практично неможливо, ані в магазинах, ані в бібліотеках міста.
Щосуботи у бібліотеці відбуваються тематичні заняття з дітьми, щоп’ятниці – група психологічної підтримки. Раз на тиждень команда «Спільної бібліотеки» проводить виїзні читання у школах та дитячих центрах, а незабаром планує проводити зустрічі на кораблі, де також проживає багато українських переселенців.
Ініціаторкою заснування бібліотеки стала українка з Одеси Дар’я Шяулєнє, мама трьох дітей, яка приїхала в Таллінн 3,5 роки тому.
– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити «Спільну бібліотеку»? З чого все почалось?
– Це була давня ідея. Я дуже люблю дитячі книжки, більше ніж книжки для дорослих. Мені подобається, якою простою та чуттєвою мовою вони говорять до дітей на різні складні та інколи болючі теми. Коли ми жили в Одесі, то часто обмінювались книжками з друзями й ця ідея про спільну бібліотеку, виникла ще з тих часів.
Коли ми приїхали в Таллінн, я віднайшла наскільки класні в місті бібліотеки. Дуже багато неймовірних книжок, багато тематичних заходів відбувається, але… книжок українською немає. Ані в продажу, ані в бібліотеках. Є бібліотека з книгами на іноземних мовах: англійській, іспанській, французькій, будь-якій іншій, крім української. Але сил створити бібліотеку не було, ми просто продовжували обмінюватись книжками з друзями.
З початком війни, коли минув перший шок, потреба зробити бодай щось стала нестерпною. Я замислилась «а що я вмію робити, що я люблю та чи може це бути корисним?». Виявилось, що я люблю читати книжки, люблю проводити заняття з дітьми й мені здалось, що це саме те, що треба. Тому що книги – це точно не те, що батьки беруть з собою, коли евакуюються з рідного дому. Тоді як для багатьох батьків, як і для мене, важливо зберегти ритуал читання книжок дітям перед сном. Вважаю, що це одна з базових цеглинок, на яких будується життя.
– Як сформувався фонд книжок вашої «Спільної бібліотеки»?
– Спочатку ми розпитали у друзів, знайомих, хто має книжки та готовий ними поділитись з іншими дітьми. Пояснили чому це класно та важливо і люди почали приносити свої книжки. Також нам вдалося привезти з Одеси 100 кг книжок. Частково це наша домашня бібліотека, що не змогла поїхати з нами свого часу, частково — те, що зібрали для нас друзі з приватної бібліотеки “Read good book” та небайдужі одесити.
Всі охочі можуть принести книжки для «Спільної бібліотеки». Дуже радію, коли забігаю в бібліотеку на кілька хвилин і бачу, що на полицях чекає щось новеньке.
В першу чергу для бібліотеки ми хочемо зібрати якомога більше дитячих україномовних книжок, але з радістю приймемо всі. Дорослі, дитячі, українською, англійською, естонською, російською та іншими мовами.
– Як вам вдалось домовитись з Національною бібліотекою Естонії?
– Всі були зацікавлені допомагати, ми знайшли одне одного. Ми певний час шукали місце, де б це можна було зробити (у кафе, в майстернях тощо) – поставити полички, де можна було б зберігати книжки. Потім виявилось, що є знайомі з Національної бібліотеки. Ми поговорили й вони сказали «Так, давайте! Ми можемо надати вам місце, але не можемо взяти книжки на облік, ви маєте самі за цим слідкувати». Отже, у нас все на самоорганізацї, ми довіряємо людям: наші читачі самі обирають та реєструють книжки. Також нам дали можливість користуватись окремою залою Національної бібліотеки Естонії декілька разів на тиждень.
– Як давно працює ваша бібліотека? Хто ще у вашій команді?
– Бібліотека працює з середини березня. У нас достатньо велика команда зібралась, зараз вже більш як 10 людей. Бібліотека притягує до себе людей, як і нові ідеї. У нашій команді навіть є справжня бібліотекарка Людмила, психологічну підтримку надає професійна психологиня Ольга. Є письменниця, яка запропонувала зайнятися з дітьми, які хочуть самі спробувати щось писати. А ми вирішили, що було б цікаво за результатами занять та майстер-класів створити журнал.
Загалом, в команді зібрались різні люди, які приїхали в Таллінн через війну. Хтось готовий допомагати з реєстрацією некомерційної організації, хтось допомагає з ідеєю створити філії бібліотеки в інших містах Естонії – це одна з наших задач на майбутнє.
– Скільки читачів відвідали вашу бібліотеку?
– Важко назвати точну цифру. Близько 30 сімей – наші постійні читачі, дехто з наших читачів вже повернувся в Україну. Стосовно групових зустрічей, бувають дні, коли приходить 5 дітей, а буває коли 20 і вони змінюються протягом декількох годин зустрічі. Вік дітей, які відвідують нашу бібліотеку приблизно з 5 до 15 років, з 6 до 10 – найбільш активні читачі.
Також один з напрямків нашої роботи це виїзні читання. Один-два рази на тиждень ми приходили у дитячий центр Sõprus, читали, майстрували, грали. На початку нашої діяльності наші перші читання були в готелі. Я була волонтеркою в дитячій кімнаті, скільки там було діток не рахувала. Незабаром плануємо потрапити на корабель та організувати читання там.
Для нас дуже важливо, що книжки й заняття доступні для всіх. Незалежно від мови спілкування чи строку проживання в Естонії. Ми хочемо, щоб люди мали можливість знайомитись і знаходити нових друзів, спілкуватись. Бо навіть звичайний, підготовлений переїзд в іншу країну в мирний час був стресом і проблема ізоляції та створення нових дружніх стосунків — велика і болюча. Тому допомога в адаптації й розширені соціальних зв‘язків — одна з найважливіших наших цілей.
– Ваші активності зараз – це обмін книжками та майстеркласи?
– У нас ще діє група психологічної підтримки щоп’ятниці. Для мене важливо, що мають можливість приходити батьки, яким зараз немає де залишити дітей. В цей час діти можуть залишитись з бібліотекарями, зі мною, щоб батьки мали змогу приділити собі час, хоча б годинку-дві. Пам’ятаю, коли я приїхала в Таллінн, мені було важко, я не мала з ким залишити дітей, щоб сходити до психолога, розібратися в собі. Можливості не було.
– Які подальші плани «Спільної бібліотеки»?
– Зараз ми займаємось оформленням некомерційної організації й будемо приймати пожертви, щоб мати можливість придбати більше сучасних українських книжок. Та головна ідея — об‘єднати ті книжки, які вже є. Нам можна подарувати книжки, з яких діти вже «виросли», чи надати в тимчасове користування. Плануємо відкриття нових філіалів «Спільної бібліотеки» в інших містах Естонії, нові виїзні читання, а також створення друкованого журналу.
Найближчим часом будемо брати участь у заході «Дні української культури у Таллінні», організаторами якого є Міжнародна організація жінок Естонії й Таллінська телевежа.
***
Авторка тексту: Ми подумали, а чому б не поповнити книжковий фонд Spilno_ee чудовими виданнями першого карпатського журналу для дітей «Чарівний ліхтарик»? Тим паче, що останній спеціальний випуск журналу присвячений Україні, а березневий випуск, створений ще до нападу рф на Україну, 2 місяці перебував під завалами у Харкові, де знаходилась друкарня. Доля єдиного на Закарпатті дитячого журналу, що видається українською мовою, наразі залежить від подальшого фінансування та нашої з вами підтримки. Ви можете підтримати видання і придбати 10, 20, 50 чи 100 примірників для вашої бібліотеки чи навчального закладу за цим посиланням.
А вже незабаром перші примірники «Чарівного ліхтарика» з’являться і в Талліні, у читачів «Спільної бібліотеки». Також ідею створення журналу Spilno_ee зголосилась підтримати головна редакторка «Чарівного ліхтарика», дитяча письменниця Жанна Хома, яка проведе вебінар для майбутніх творців журналу.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів». Анна Шуліка, Varosh
