24-річна Катерина Кравець з Вінниці вже три роки живе з пересадженим серцем. Трансплантація врятувала дівчину від хвороби, яка забрала життя її бабусі та матері, пише BBC News.
Як дізналася про хворобу
Коли Катерині виповнилося п'ять років, її мати померла від гіпертрофічної кардіоміопатії. Ця ж хвороба забрала життя її бабусі. Це захворювання міокарда, яке найчастіше є генетичним. Але, каже дівчина, вона навіть не здогадувалася, що недуга передалася і їй. У дитячому віці вона жодним чином не проявлялася.
"Я росла звичайною дитиною: бігала з друзями, гралася. Ніяких проявів чи скарг на здоров'я не було".
Батько дівчини після смерті дружини почав зловживати алкоголем та наклав на себе руки, тому Катю виховував дідусь. Під час одного з медоглядів у підлітковому віці лікарі виявили спадкову ваду серця.
"Раніше існувала державна програма, завдяки якій дітей з України приймали на відпочинок родини із-за кордону. Одного літа я два місяці гостювала у сім'ї з Іспанії. На наступний рік вони знову запросили мене до себе, але було потрібно пройти медогляд. У Вінниці виявили, що я маю гіпертрофічну кардіоміопатію".
"Це хвороба, при якій стається потовщення м'язу міокарду без будь-яких причин. Серце працює неправильно. З часом почало ставати все гірше, пігулки не допомагали. Саме тоді вперше почула про трансплантацію", - говорить дівчина.
У 18-річному віці Катерина Кравець потрапила до Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова. Обстеження показали, що серце періодично зупинялося під час сну. Українські лікарі прийняли рішення встановити дефібрилятор, який запускав орган у критичні моменти. З ним довелося жити протягом наступних трьох років.
"Дійшло до того, що мені стало страшно засинати самій. Я просила дідуся, аби він дивився за мною уві сні. Чи ще дихаю".
Попри старання українських спеціалістів, дівчину могла врятувати лише пересадка.
"І ти ще жива?"
"З інституту Амосова направили звернення у Міністерство охорони здоров'я. Існувала державна програма, яка дозволяла відправляти хворих на лікування до інших країн. Мене зарахували до переліку. У черзі отримала 147-е місце, за яким очікувала на трансплантацію. Розуміла, що не доживу. У лікарні сказали самостійно збирати гроші - 150 тисяч доларів. Для нас з дідусем - фантастична сума", - згадує Катя.
У 2016 році стан дівчини значно погіршився. Вона потрапила в кардіологічне відділення Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова з асцитом (скупчення рідини в черевній порожнині - Ред.)
"Медики намагалися допомогти, але стан лише погіршувався. Всередині зібралося стільки рідини, що я виглядала, ніби вагітна. Почувалася жахливо, навіть сьогодні згадувати складно. Але доля вирішила інакше. Через те, що я сирота, маю інвалідність з дитинства і перебувала у важкому стані, то мене відправили в Мінськ поза чергою".
Катерина згадує, що їй дали два дні на те, щоб дістатися столиці Білорусі. Допоміг рідний дядько з дружиною, які екстрено повернулися з роботи в Польщі. Вони зустріли їх з дідусем у Києві.
Далі до мінської лікарні дівчину супроводжувала тітка. Після обстеження у Республіканському науково-практичному центрі "Кардіологія" дівчину залишили очікувати на донора у стаціонарі. В українки розвинулася двостороння пневмонія, тому покидати медзаклад стало ризиковано.
"Коли мене оглядали під час консиліуму, то головний кардіолог, ознайомившись з аналізами, запитав: "І ти ще жива?". Я опустила очі, думаю - хоча б не заплакати. Він сказав, що мені залишилося максимум місяць. Цю розмову я, напевно, ніколи не забуду".
"Серце байкера"
Катерині приписали п'ятиденний курс лікування від пневмонії, а на наступний день з'явився донор. Ним став 28-річний хлопець, який загинув у аварії біля міста Вітебськ. Хоч особисті дані пацієнтам не розголошують, але, за словами медиків, швидше за все, загиблий був байкером.
"За серцем вирушила спецбригада. Щоб ви розуміли - це близько 4 годин в дорозі лише в одну сторону. Як тільки вони повідомили, що повертаються, то мене відразу забрали в операційну. На момент, коли серце прибуло, я вже лежала на столі з відкритою грудною кліткою, готова до трансплантації".
Операція пройшла успішно. 150 тисяч доларів виділило МОЗ України. Сама пересадка коштувала 100 тисяч, ще двадцять витратили за півтора місяця реабілітації. Залишок повернули до бюджету.
Випадок Катерини Кравець - це історія із щасливим фіналом, яка більше схожа на виняток з правил. Дівчина згадує 32-річного чоловіка, з яким познайомилася в інституті Амосова. Він мав таку ж хворобу та очікував на кошти для трансплантації 12 років. Не дочекався.
"Трансплантація в Україні дуже потрібна. Чимало людей, яких я особисто знала, померли. Саме через те, що МОЗ не виділило вчасно гроші або дали замалу суму. Я також була в черзі 147-ю і реально розуміла, що не доживу. Якби все склалося інакше, то мені довелося б, у найкращому разі, очікувати на оплату операції два роки".
"У Мінську дихається легше"
Сьогодні дівчина навчається на третьому курсі Вінницького медичного коледжу імені академіка Заболотного на акушерку. Про складну операцію нагадує лише шрам та ліки, які потрібно вживати вранці та ввечері.
Особливих обмежень немає, окрім як уникати перевантажень та не їсти грейпфрут, який сприяє відторгненню органів.
Три роки в її грудях б'ється серце байкера. Катерина розповідає, що часом відчуває потяг та сум за Білоруссю, тому планує переїхати туди жити та вивчитися там на кардіолога.
"Приїжджаю в Мінськ і дихається легше. Можу гуляти, жодної задишки. Коли довго не їду, мене починає туди тягти, я сумую за людьми". - каже дівчина.
"В Україні мені відмовили в отриманні водійського посвідчення. Сказали, що не положено таким як я, бо може різне статися у дорозі. А хіба я не така як усі? У Білорусі такої проблеми немає. Там до людей після трансплантації ставляться інакше. Тому я дуже хочу переїхати жити до цієї країни, тільки закінчу навчання".
