За грантовим проєктом в Ужгороді у греко-католицькому кафедральному соборі відновлюють та консервують розписи Йосипа Бокшая, роботи почалися торік восени і триватимуть ще упродовж двох наступних років. Йдеться про велику фреску “Воздвиження Чесного Животворящого Хреста” у стилі модернового напрямку з відтінками бароко (власне, сам собор іменується Хрестовоздвиженським, відтак ця фреска на склепінні споруди є ключовою)
Йосип Бокшай – це художник, який вважається одним із основоположників Закарпатської школи живопису, а кафедральний собор у той же час є одним із символів Ужгорода. Його склепіння головної нави Бокшай розписував у першій половині ХХ століття, саме центральну фреску, про яку мова, – у 1939 році.
ПРАЦЮЮТЬ ТІЛЬКИ ЗА ПЕВНОЇ ТЕМПЕРАТУРИ ТА ВОЛОГОСТІ
Зайшовши в собор, знизу цю фреску ви зараз не побачите. Вона закрита риштуванням ще з 2019 року, коли за грантовим проєктом у соборі розпочалися роботи. Власне реставратори почали працювати над фрескою під склепінням тільки восени 2020-го, зараз, узимку, в них перерва у цьому процесі, бо такі роботи вимагають певного температурного режиму та вологості.
...Ми на висоті 11 метрів, на тих самих залізних риштуваннях, які замість розписів Бокшая тепер видно знизу відвідувачам собору.
Пролізти на криті дошками риштування, де працюють реставратори, можна крізь невеличку арку, майже навкарачки. Аж цікаво стає, як сюди затягували все оте приладдя, що з ним працюють реставратори. Адже тут і 3-метрові драбини, і банки з фарбою, різні мішки з сумішами, з яких потім виходять тиньк і клей, навіть фен – ним сушать фарбу при підборі кольорової палітри.
РОЗПИСИ ВІД ВИДРИ, ВІДНАЙДЕНІ ПІД БОКШАЄВИМИ
Саме на такій драбині працює реставраторкаНаталя Безнос. Хіба що так і можна дотягнутися до Животворящого Хреста пензля Йосипа Бокшая. Як і до осіб, зображених на фресці, яку треба відновити – імператора Костянтина та його матері цариці Олени, котрі, за релігійною легендою, віднайшли Хрест Господній у Єрусалимі в четвертому столітті.
Реставраторка якраз реконструює обличчя Костянтина. За час нашого спілкування про роботу та фреску Бокшая Наталя робить із сотню крапок пензлем, весь час дивлячись вгору.
Питаю, чи не затерпає шия.
- Звісно, затерпає, і руки болять, але можна сказати, що ми до такої роботи звичні, ну, і крім того, мені подобається, – каже Наталя.
Реставраторка говорить, що це не перша її робота з відновлення та консервації старовинного живопису, практикувала це й у Львові раніше, в костелі єзуїтів, і тут в Ужгороді – львівські реставратори уже відновлювали розписи Бокшая в єпископській каплиці. Це поряд із собором.
- Найцікавіше на цій стелі те, що тут працювали одразу три великих майстри своїх часів. Словом, у Мукачівській єпархії для цієї роботи абикого не запрошували. Так, на арці маємо розписи XVIII століття, за певними припущеннями – їх виконав Андрій Тртіна. У ХІХ столітті тут працював Фердинанд Видра, визначний майстер того часу. А в 1939 році сюди запрошують Йосипа Бокшая. Він не реставрує розписи Видри, які були ушкоджені вологою, він перетягає стелю та робить свою оригінальну фреску. Але зараз ми знаходимо прояви розпису Видри, – говорить молода жінка і показує нам ступні котрогось із персонажів Видри, що не вкладаються у Бокшаїв сюжет.
Цікаво, що зараз реставратори замальовувати їх не стали. Навіть якийсь час ішли розмови про те, аби частково відкрити та реставрувати проявлені розписи Видри також, але потім від цієї ідеї відмовилися.
15 МАЙСТРІВ І ДАТЧИКИ
Керівником проєкту є Василь Карпів,художник-реставратор монументального мистецтва науково-дослідницького сектору Львівської національної академії мистецтв. Реставратор розказує, що найперше сам пробує усі процеси в роботі, а вже потім до цього долучаються колеги. Справа, мовляв, така, що вимагає дуже багато проб, процесів і ще більше – досліджень.
- Найбільша проблема з цією фрескою у тому, що дах собору довго протікав. Це зіпсувало і сам розпис, і ті шари, на які він наносився. Причому, є ділянки, де шкода завдана більша, є місця, де вона майже непомітна. Тому перед тим, як приступити до консерваційних робіт, ми маємо робити хімічні та біологічні дослідження, беремо проби пігментів у фарбах, якими користувалися старі майстри, також вивчаємо грибки, щоб знати, як із ними боротися, словом – це великий шмат побічної до мистецтва роботи, – пояснює реставратор Василь Карпів.
Над фрескою постійно працює 13-15 майстрів, у склепінні стоять датчики вологості та температури, які пишуть та показують дані, коли роботи не можуть проводитися, бо при таких умовах можуть бути ускладнення. Найбільш інтенсивний період – це весна-осінь, саме в цей час треба встигнути зробити максимум, каже куратор реставраційних робіт. Якщо працювати і не зважати на природні покази, ця легковажність згодом вплине на засвоєння хімічних процесів і породить нові проблеми, які можуть спричинити пошкодження та руйнування мистецтва.
БОКШАЙ ЦІКАВИЙ ТИМ, ЩО ЙОГО СКЛАДНО РЕСТАВРУВАТИ
- Власне, реставрація полягає у тому, аби насамперед зрозуміти структуру мистецького твору. Перед нами – справді цікавий матеріал, але саме тим, що над цією стелею працювали одночасно три великі майстри, кожен у своїй техніці, – пояснює Василь Карпів. – Нам було цікаво, чому в ХХ столітті Бокшай не відреставрував розписи Видри, а просто замалював його і наніс свій живопис. У процесі вивчення структури фрески зрозуміли, що відновити живопис Видри було неможливо – він був надто ушкоджений через замокання даху. Але одночасно маємо деякі, так би мовити, зауваження до Бокшая – в основному, через етапи його роботи. Видно, що робилося все нашвидкуруч: він не накидав свій тиньк, малював по тому, який накинув на стелю ще Видра сто років до нього. Але відомо, що Бокшай був дуже плодовитим художником, він мав по кілька проєктів водночас (ми жартуємо, що, певно, художник хотів догнати Пікассо). І очевидно, Бокшай не бажав надто довго займатися підготовчими роботами, та й малював не мокру фреску, яка довговічна, а працював у вапняно-клеєвій техніці, що швидша та простіша, – каже реставратор.
- І це зрозуміло, – акцентує Василь Карпів, – бо Бокшай певною мірою для мене імпресіоніст у малярстві, назвав його так делікатно. І треба мати сміливість, щоб у бароковому інтер’єрі пам’ятки XVII ст. намалювати сучасне бачення сюжету на склепінні головного єпархіального собору – вийшло таке собі модернове бароко. Він є модерновий художник, який надихався стилем, мабуть, церковного бароко і робив своє.
Але, зрештою, реставраторам, каже Василь, Бокшай саме тим і цікавий, що його малярство сильно пошкоджене.
- А ми любимо складні роботи, – каже він. – Цікавіше працювати, це інтрига для нас.
НА ЗАКАРПАТТІ ЩЕ НЕ МАЛИ ТАКИХ ВЕЛИКИХ ОБ’ЄКТІВ
Василь Карпів говорить, що на Закарпатті реставратори ще не мали таких великих об'єктів.
- Хоча в цьому регіоні є не менш цікаві споруди з розписами, наприклад Горянська ротонда, Вишково – там розкішна реформаторська церква, де віднайшли унікальні розписи. Дуже сподобалося нам працювати над розписами в церкві у селі Паладь-Комарівці на Ужгородщині. Готика вражає не менше, ніж бароко, і на Закарпатті в сенсі готики є з чим працювати, – каже реставратор.
Утім, в кафедральному соборі роботи йтимуть ще два роки, працюватимуть реставратори сезонами, з весни по осінь. Власне, їхній дедлайн – це кінець літа 2022 року.
Тоді те, що побачили ми зараз при підготовці репортажу, зможуть побачити вірники Мукачівської греко-католицької єпархії та туристи, що навідаються до Ужгорода.
Реставрація відбувається у межах грантового проєкту за Програмою транскордонної співпраці Європейського інструменту сусідства «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020». У межах проєкту «Реставрація спільної історичної та культурної спадщини» у словацькому Кошице реставрують відому Урбанову вежу, а в Ужгороді відновлюють розписи центральної частини греко-католицького кафедрального собору.
Загальна сума фінансування проєкту складає 11 мільйонів 940 тисяч гривень, пише Укрінформ
