Ліхтенштейн подав скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)і вимагає від Чехії повернути землі, конфісковані у громадян князівства після Другої світової війни.
Про це йдеться у заяві уряду Ліхтенштейна, повідомляє Громадське.
Зазначається, що Чехія недостатньо поважає суверенітет князівства, бо вища судова інстанція країни відхилила скарги громадян Ліхтенштейна.
Що це за конфіскація?
Ліхтенштейн — німецькомовне князівство, яке в обох світових війнах дотримувалося нейтралітету. У 1945 році, після завершення Другої світової президент Чехословаччини Едвард Бенеш видав декрети, якими оголосив про конфіскацію майна німців, угорців (союзники Третього Рейху), а також зрадників та колабораціоністів.
Князів Ліхтенштейну та інші родини включили у цей список і їхнє майно, включно із землею, конфіскували. Зокрема, суд у Чехії визнав, що князь Ліхтенштейну Франц Йосиф II у 1930 році під час перепису населення назвав себе німцем. Фонд князя цю інформацію заперечує.
Загалом князівство вважає незаконним те, що громадян країни включили до вказаного списку людей, чиє майно конфіскували.
Відтоді між країнами не припиняється спір, дипломатичні відносини вони встановили лише у 2009 році.
Що це за землі?
Загалом Ліхтенштейн претендує на понад 2 тисячі квадратних кілометрів. Для порівняння, територія усього князівства зараз — 160 квадратних кілометрів, тобто, у понад 12 разів менше.
На цій території, серед іншого, розташовані резиденція князів Ліхтенштейну Вальтице та замок Леднице, які внесені до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Влада Ліхтенштейну звинувачує Чехію у видаленні записів із земельних реєстрів, які доводять права князівства на ці землі.
Міністерка закордонних справ Ліхтенштейну Катрін Еггенбергер заявила Financial Times, що для країни це питання залишається невирішеним, а конфіскація без компенсації — неприпустима.
«Чим менше країна, тим важливіше відстоювати свої права», — наголосила вона.
Водночас заступник міністра закордонних справ Чехії Мартін Смолек сказав виданню, що попередня позиція Праги — цю справу не повинен розглядати ЄСПЛ, бо ніколи раніше він не розглядав питання, які виникли до ухвалення Європейської конвенції з прав людини (її ухвалили у 1953 році).
