Одна зі словацьких фірм міста Тренчін (Trenčín - словац.) без попереджень, без дотримання жодних зобов'язань перед робітниками, виставила за двері близько 40 робітників з України, що працювали в Словаччині за офіційними трудовими контрактами. Людям не виплатили з/п за декілька місяців, а про несподіване звільнення та виселення з гуртожитку вони дізнались по приїзду з відпустки
Про це йдеться у матеріалі euhosti.blogspot.com
Характерно, що на захист українців виступило найпопулярніше словацьке щоденне видання Nový Čas (стаття про звільнення українців - тут, а скрін з сайту газети - див. вище), яке належить швейцарсько-німецькому видавничому СП Ringier Axel Springer. Посольство України в Словаччині, як завжди, мовчить, хоча би дозвонитися туди - нереально. Коронакриза, тяжкі часи у українських дипломатів... Цим держслужбовцям, як на мене, зробити "вакцінацію" та розпустити на всі чотири сторони, аби не мучались за "мізерні" зарплати українських чиновників. Може б тоді були ближче до людей.
Деталі щодо масового звільнення українців. Про те, що коронакриза призведе до численних втрат серед українців на міжнародному ринку праці, я попереджав в своєму блозі неодноразово. Коронавірус фактично повністю перекрив можливість тимчасового працевлаштування в ЄС для нелегальних заробітчан з України (див., наприклад, тут та осьде). Крім цього, писалось і про те, що серед українців, офіційно працюючих в ЄС загалом, та в Словаччині зокрема, теж будуть масштабні скорочення (див. тут, ось тут та осьде). На жаль, як бачимо, цей процес набув і характер відвертого беззаконня в окремих випадках.
Видання Nový Čas написало про історію чотирьох громадян України, які декілька років працювали в одній і тій самій компанії з міста Тренчин. 27-річна Катерина працювала офіціанткою, 43-річний Анатолій, його 27-річний тезка та 36-річний Едуард були будівельниками в цій самій компанії. Чоловікам майже три місяці не платили зарплатню. Дівчина не отримувала грошей за працю близько півтора місяця. У підсумку, вони поїхали в Україну в узгоджену словацькою компанією відпустку. Після вчасного повернення в Словаччину, всі четверо дізнались про те, що вже звільнені "заднім числом". Ніхто з них не підписував жодних документів. Люди кажуть, що якщо і є якись підписані папіри - то це стовідсотково, не їхні підписи. Крім цього, Катерина стверджує, що їх виселили з гуртожитку, хоча вони проплатили за кімнату і мали ще мінімум два тиждні до кінця оплаченого терміну. За їхніми словами в такій самій ситуації опинились ще близько 30-40 українців-співробітників їхньої компанії - без роботи та даху над головою. Але не всі хочуть говорити про це з журналістами. Тут треба пояснити дещо, про що не написали словаки. Справа в тому, що іноземні працівники, які мали дозвіл на проживання в Словаччині з приводу працевлаштування, при втраті робочого місця мають щонайменше 30 днів на те, щоб знайти нову працю, повідомити про це у відповідний територіальний уряд праці і в поліцію та отримати новий дозвіл на проживання. Інакше - додому. Тож багато хто з українців вважає за краще мовчки вирішувати проблему, сподіваючись на толерантність або навіть допомогу вже колишнього роботодавця. До речі, словацькі журналісти побували і в офісі компанії, яка звільнила українців. Ніхто не захотів спілкуватися з ними, помічниця одного з керівників фірми повідомила журналістам, що весь директорат у від'їзді, з ситуацією, нібито, розбираються, а відповідь редакції Nového Času буде надана наступного тиждня, по e-mail. Що ж, велике спасибі словацьким колегам, в особі Маріана Міхалко (Marián Michalko - словац.) за увагу до проблем українців в Словаччині. Сподіваюсь, що редакція Nového Času і надалі не залишить на самоплив описаний приклад недбальства словацьких роботодавців.
Декілька нюансів, які слід пояснити співвітчизникам, не знайомим з буденністю життя українських заробітчан за кордоном. В ЄС досить поширеною є схема, коли іноземні працівники влаштовуються на роботу не по прямим контрактам з безпосередніми роботодавцями, а через так звані "працьовні агентури". Тобто, українці - офіціантки, будівельники, сантехніки, різноробочи та ін. - числяться в штаті агенції-посередника, а фактично працюють у зовсім інших фірмах. При цьому безпосередній роботодавець виплачує гроші за працю не особисто працівникам, а тій самій агенції-посереднику. А вже агенція розраховується з людьми, після того, як здійснить відрахування на свою користь за певні послуги робітникам. Підстави для існування таких схем з агенціями-посередниками дуже прості. Мовляв, робітники не володіють мовою країни, де працюють, а тому потребують постійного супроводу і допомоги, не буде роботодавець перейматися питаннями побуту заробітчан - це непрофільний бізнес для автозаводу чи будівельної компанії і т.і. У підсумку така схема часто-густо призводить і до численних зловживань посередників - коли з людей утримують гроші за незрозумілі послуги, коли об'єм таких послуг значно перебільшується чи ціна на такі послуги значно вища ніж середні показники по ринку. Всі ці факти, між іншим, були докладно викладені у дослідженні Агентства ЄС з питань фундаментальних прав (European Union Agency for Fundamental Rights - англ. - FRA, більш докладно див. тут). Це, як раз, саме той офіційний орган ЄС, куди слід скаржитися на роботодавців всім знедоленим і саме там шукати допомоги.
Ну і наостанок, декілька слів про Посольство України в Словаччині. Згадана публікація в Nový Čas вийшла зранку в п'ятницю, 11-го вересня. Хоча на сайті Посольства і значиться (див. тут), що консульский відділ надає консультації по телефону в понеділок, середу, четвер та п'ятницю з 13-ї до 17-ї години, і у вівторок з 8-ї до 12-ї години, в п'ятницю дозвонитися в Посольство не пощастило. Я недарма навів всі часи "телефоного прийому громадян" - наприклад, іміграційна поліція Словаччини приділяє українцям, як іноземцям, значно більше часів прийому, ніж Посольство Батьківщини)). Зверніть увагу і на те (див. скріншот вище), що у формі електроного "зворотнього зв'язку" на сайті Посольства, відсутній навіть пункт, який би хоча б своєю назвою (наприклад "питання порушення прав людини" чи щось подібне - авт.) давав якусь примарну надію на захист українців за кордоном. Що ж, подивимось, як Посольство буде реагувати на цю ситуацію з понеділка. Як підприємець, особисто я, наприклад, не вірю в будь який позитивний результат від діяльності Посольства. Тому і не звертався до них ні-ко-ли. Як кажуть, сто год мак не родив і голоду не було. Але ж інтереси, принаймні, більш незахищених верств співвітчизників, Посольство мало би захищати. Стосовно тих заробітчан, які не побоялися поспілкуватися з журналістами - молодці! Правильно зробили. Хай там що, а мовчати не можна в даному випадку. Буде потреба - звертайтесь. Залишайтесь з цим блогом. А головне - залишайтесь здоровими.
