У селі на Рахівщині існує традиція на весілля випікати особливий смаколик
Бичківський медяник – унікальний закарпатський варіант традиційної весільної випічки. Тільки в цьому селі молодята на весіллі ламають медяник, і за медяником, як він печеться, гадають про долю майбутньої сім’ї.
А наскільки це філігранна робота: уявіть, що на село, де живе 10 тисяч мешканців, тільки 3-5 майстринь роблять ці колачі. У чому ж секрет бичківського медяника, яким він дійшов до нас із минулого і яке в нього майбутнє.
ХТО З МОЛОДЯТ БІЛЬШЕ УРВЕ З МЕДЯНИКА, ТОЙ ДОВШЕ ЖИТИМЕ
Ми зустрічаємося у Великому Бичкові з майстринею, чиї медяники вважаються тут одними з найкращих. Це вчителька місцевої середньої школи Леся Гайналь, вона пече медяники на замовлення, перейняла це уміння від свекрухи. Каже, що традиція пекти і дарувати медяники – суто Бичківська, такого нема більше ніде, навіть у найближчих селах. І пов'язана ця традиція із весіллям.
- У нас у Бичкові завжди замовляють два медяники: один – для молодят, а один дарують священникові, який їх вінчає. У весіллі є такий обряд, коли молодята розривають свій медяник. Є повір'я, що той, хто більше відірве, довше проживе, – каже Леся Гайналь.
Цікавлюсь жартома, чи сільські майстрині ведуть статистику: працює чи ні цей звичай.
- Ні, звісно. Але статистика показує інше: власне, що молодь нині більше цікавить весільний торт, а не традиційний бичківський медяник. І якщо батьки молодят ще такого віку, що у них на весіллі був медяник, вони стараються кумів надоумити, що треба, аби й на весіллі у їхніх дітей також був медяник (купують його молодятам саме майбутні куми, тобто свідки на весіллі – авт.). Але якщо у батьків на весіллі медяника не було, то діти навіть не задумуються, що він потрібен, – каже пані Леся.
ЯК ТІСТО ТІКАЄ – ТО Й ЧОЛОВІК ЧИ ЖІНКА ТІКАТИМЕ
Бувало таке, ділиться спогадами майстриня, що молодий приїжджав забирати медяник та й казав: будьте добрі, пані Лесю, підпиляйте медяник десь там збоку і скажіть мені, де. Хотів собі урвати більший шмат.
- Сміх і гріх, що називається. Але направду його досить важко розірвати, бо саме тісто має дуже тверду консистенцію, – каже майстриня.
Молода майстриня, що теж пече в Бичкові медяники, Марія Чорій каже, що кухарки, котрі готують медяник, зазвичай, підпилюють його посередині – щоб коли молодята ламатимуть його на весіллі, обидвом дісталися рівні половини.
- А взагалі щось у тому є, що за медяником гадають про долю майбутньої сім'ї. Якщо тісто підгорає, тріскається чи тікає, будуть якісь випробування для молодят. Тікає тісто з форми – тікатиме жінка чи чоловік із сім'ї. А загалом старі люди казали мені, що давно на весіллях медяник не їли – це був особливий хліб, обрядовий. Медяники, печені за старими рецептами, мають специфічний смак, вони гіркуваті. З'їдали медяник тільки в бідняцьких родинах. А ще старі люди кажуть, що колись вірили: медяник – то не звичайний хліб, його тому так і прикрашали, розписували яскравими фарбами, аби життя у молодих було таке ж гарне, як отой розпис на хлібі, – каже Марія Чорій.
Марія ділиться історією з власного досвіду, яка дійсно доводить незвичайність цієї випічки.
- Ця випічка святкова, радісна, дуже важливо використовувати медяник саме за його призначенням – як святкову випічку. Якось для мене взяли замовлення на медяник, який хотіли дати в церкву на 40 днів за померлим. Мене не попередили про це, і я почала пекти. То була якась кара небесна! Спочатку вимкнулося світло, потім стала місити – виявилося, що у мене не вистачає інгредієнтів, коли побігла купила і домісила – тісто у формі прилипло і не хотіло висипатися. Коли я його почала фарбувати, з нього потекла вся фарба. Я вже мало не плакала з розпачу – ніколи досі такого не було! Кажу свекрусі, мовляв, а для кого я цей медяник печу, бо виглядає, що дуже тяжке життя в сих молодят буде! А мені кажуть, що то за упокій. Я мало не впала. З того часу завжди питаю замовників, для кого чи для чого замовлений медяник, – каже Марія Чорій.
А я собі побіжно відмічаю, що таке от “ворожіння” на медяниках – дуже схоже на те, як гадали про майбутню долю родини за випіканням короваю, котрий є незмінним атрибутом весілля на значній більшості території України. Якщо він репався чи підгорав, або ж не ріс у печі – все це віщувало не надто добрий розвиток подій у майбутній родині. Ну, а той, хто відламає більший шмат короваю, буде головою в родині, теж є така народна прикмета.
СТАТИ ДЕТЕКТИВОМ, АБИ ВИВІДАТИ РЕЦЕПТ
Леся Гайналь – одна із небагатьох у Бичкові (а селище велике, тут 10 тисяч жителів), хто пече медяники. Цікавлюся у майстрині, де вона цього навчилася і чи справді це така важка робота, що будь-хто не зможе медяника спекти?
- Ні, будь-хто не зможе, завжди у нас у селі цим займалися двоє-троє людей, – каже Леся. – І справа не тільки у філігранному розписі, який перетворює медяник на вишиванку. Чесно кажучи, спекти добрий медяник досить важко. Тісто і на дріжджах, і на амонії, кисне доволі довго і вибагливе при випіканні.
Леся Гайналь розповідає, що саме випікання і підготовка медяника до розпису – тривалий і складний процес. У майстрині він розтягується на кілька днів.
- Рецепт складається з 16 інгредієнтів. Борошно, масло, мед, цукор, какао, дріжджі, амоній, спеції (гвоздика, кориця, ванільний цукор), фруктова горілка. Вона йде і в глазур, і в тісто. У глазурі вона дає потрібну консистенцію, у тісті горілка краще розчиняє жири. Етап замішування тіста і випікання – найскладніший (може погано підійти чи погано пропектися). А ще я залежу від виробників: часом борошно не так підходить, часом дріжджі не працюють...
Саме тісто кисне десь близько 8-9 годин. Можна звечора місити, а спекти вранці, можна вранці замісити – пекти ввечері, коли як зручно. Я не печу медяники вагою понад 3,5 кілограма. Тільки 3,5 кг і менше, бо немає професійної техніки для випікання, а в звичайній духовці тісто не пропечеться всередині, медяник буде сирим. Але навіть якщо весілля на 300 чоловік, того трикілограмового медяника цілком достатньо. Його дають маленькими шматочками гостям, усім вистачає, – каже майстриня.
Вона розповідає, що за рахунок того, що в тісто входить мед, медяник довго не псується, і не цвіте.
- Його можна витягнути через півроку після весілля, покласти в мікрохвильовку на кілька хвилин, аби пом’якнув – і смакувати. Насправді часто медяник на весіллі не з'їдають, ну, бо вже торт їли і більше не лізе. То медяник лишають на “поправки” – а на поправках, кажуть потім, було мало людей і шкодували різати, та й лишили. Так і буває, що їдять потім через півроку! – розповідає Леся Гайналь.
Марія Чорій – наразі наймолодша майстриня, котра пече медяники в Бичкові. Каже, що вперше захотіла спекти його на весілля сестрі, але як почала проситися до старших майстринь, ніхто не схотів поділитися умінням.
- Часом доходило до сміху, я домовлялася з майстринею, приходила до неї додому на визначений час, а вона з хати не виходила, посилала чоловіка сказати, що її нема вдома. Це можна зрозуміти: конкуренція. Я, щоб навчитися пекти медяник, роздобула рецепт у жінки, яка колись допомагала одній із майстринь у селі й знала процес та приблизні інгредієнти для тіста, – розповідає Марія Чорій.
Той рецепт був старий і тісто виходило досить гірке, через високий вміст какао. Довелося його довершувати самій – методом проб і помилок. Зараз уже рука набита, то все виходить легко і просто, – каже молода майстриня.
А щодо Лесі Гайналь, то вона перейняла цю традицію від свекрухи, що вважалася найкращою майстринею з випікання бичківського медяника.
- Саме моя свекруха, світлої пам'яті Маргарета Іванівна придумала поливати медяник глазур'ю і так вже наносити розпис. Раніше його розписували просто на тісті, через що з часом фарби зникали – бо тісто вбирало їх. Тому медяники, котрі довго зберігалися, виглядали не так принадно. А тепер вони можуть стояти роками! Й орнамент можна навіть перемальовувати. У нас у сільраді є презентаційний, так би мовити, сувенірний медяник – ми щороку міняємо на ньому розпис, – каже Леся Гайналь.
А Марія Чорій додає, що знає сім'ю, де медяник зберігали до срібного весілля!
НАНЕСТИ ГЛАЗУР – ЯК ПИСАНКУ РОЗПИСАТИ!
Розписати медяник – велике уміння! Це дуже тонка й філігранна робота.
- Справді, це як писанку розписати, – каже Леся Гайналь. – Найменший медяник треба розмальовувати дві години, великий весільний – 5-6 годин, не встаючи. Коли розмальовую, хочу, аби мені ніхто по хаті не ходив, не стукав, дверима не гримав. Тоді виходить гарно і я сама отримую задоволення. Розмальовують сумішшю білка з пудрою, лимонним соком і харчовими барвниками. Буває малюнок, де білок має бути більше збитий, а десь треба, аби був рідший – з роками ти вже знаєш, яку тобі консистенцію і для чого треба, так і готуєш суміш, – пояснює майстриня.
Вона каже, що орнамент ніколи не повторюється – це щоразу якийсь новий варіант.
- Є певна система, за якою будується малюнок, а все інше – імпровізація. От ромбів, наприклад, має бути конче чотири. І хрестик обов'язково повинен бути. Це обереги, на які всі зважають, – каже Леся Гайналь.
Розписувати медяник можна на третій день після того, як він спікся.
- Перед тим, як приступити до роботи, я вимірюю все дуже скрупульозно – буквально працюю з циркулем і лінійкою, – каже майстриня.
Марія Чорій каже, що часом ідеї для розпису своїх медяників бере зі старовинних вишивок.
- Якось розписувала медяник за рисунком із старого настінного килима, – каже Марія.
Ці розписані медяники справді нагадують гуцульську вишивку низинкою.
І саме так вони найкраще й виглядають, хоча бувають випадки, коли молодята хочуть собі на весілля “модні” медяники. Наприклад, фіолетовий медяник до фіолетового весілля.
- Якось робила навіть марсаловий та золотистий. Але приходять потім забирати люди, то самі кажуть: та, мовляв, могли ми замовити традиційний, бо він так краще виглядає, – розказує майстриня.
Як правило, замовляють на весілля два медяники. Але зараз порушують традицію і замовляють один великий молодятам – і кілька менших (в подарунок парам кумів, тобто, свідків), або ж великий та кілька десятків сувенірних – щоб був презент кожному дорогому гостю. Якось, каже пані Леся, везли 100 медяників через кордон в Естонію – як онук свекрухи женився. Ото була пригода!
- Ну от, а ви кажете, що вмирає традиція! То вона просто перероджується!
- У цьому сенсі так. Справді частіше тепер медяник замовляють на якісь ювілеї, на річницю весілля, на день народження – як прикрасу, дорогий оригінальний подарунок. Як сувеніри роблю медяники для музею Гуцульської бриндзі в Рахові. Тобто, з обрядового звичаю це перейшло у просто красиву річ для подарунка. Якось я робила медяник на подарунок своїм учням. Поділила колач на сегменти, написала на кожному ім’я та прізвище учня, а на останній дзвоник вони його з'їли.
МАЙБУТНЄ МЕДЯНИКА – ЦЕ ТУРИСТИ
Закарпатська гід Аліса Смирна щойно цьогоріч відкрила для себе бичківський медяник як сувенір.
- Я спеціально їхала туди на розвідку, після того, як прочитала про цей колач. Мої туристи з Австрії чи Німеччини (сподіваюся, що все ж таки нам відкриють кордони) будуть від цього у захваті, та й українці, загалом, теж. Я не знаю, хто б лишився байдужим до медяника! – каже вона.
Аліса Смирна наголошує, що бичківський медяник – це прекрасний сувенір, який наразі ще не використовується місцевими саме як туристичний магніт.
- І власне, дарма – бо через Бичків їдуть із закарпатських міст туристи кататися на Буковель, це транзитне селище, там непоганий туристичний потік, і Бичків може бути саме тим пунктом для зупинки, – наголошує Аліса Смирна. – Я купила у майстрині в Бичкові сувенірний медяник за 70 гривень. Якщо робити більшими та дорожчими, їх, звісно, люди не так розбиратимуть, але ці маленькі медяники – прекрасний сувенір! А головне – автентичний: такого нема більш ніде! У наших Карпатах дуже важко знайти справжню автентику, а тут – ось вона! Тому з точки зору позиціонування регіону – це просто знахідка.
Усі ці наші нові сироварні, равликові ферми, боґрач – цього всюди повно, і це не те, що би туристи хотіли в Карпатах бачити, – акцентує Аліса Смирна. – А от медяник – саме те. Тому я відтепер усім рекомендуватиму заїжджати у Бичків на медяник. Головне, аби у місцевих майстринь було що запропонувати туристам.
Тетяна Когутич, Ужгород – Великий Бичків
Фото Сергія Гудака
Матеріал Укрінформ
