У 2011 році тодішній держсекретар США Гілларі Клінтон опинилися в дуже незручній ситуації
Вона прибула з офіційним візитом до М'янми, де упродовж двох десятиліть панував режим військової диктатури, який тепер став на шлях лібералізації.
Приїзд Клінтон мав історичне значення - він мав стати початком зближення обох країн і засвідчував підтримку США у проведенні реформ.
Була лише одна проблема - пані Клінтон змушена була бути дуже обережною, щоб під час відвідин М'янми ненароком не назвати її... М'янмою.
Річ у тім, що до 1989 року країну, куди приїхала Клінтон, увесь світ знав як Бірму. Нову назву - М'янма - затвердив військовий режим, який США вважали нелегітимним. І хоча нове найменування поступово прижилося у світі, низка країн - зокрема і Сполучені Штати - на найвищому рівні продовжували принципово вживати стару назву.
Помічники Клінтон розповідали, що під час того візиту вона опинилася перед непростим вибором - образити сторону, що її приймала, назвавши країну Бірмою; або відійти від державної позиції США, назвавши її М'янмою.
"Викручуватися" з такого становища пані Клінтон довелося завдяки формулюванню "ця країна", яке вона активно вживала замість згадки назви держави.
Перейменування країн і міст часом створює не лише курйози на найвищому політичному рівні, а й звичайну плутанину для пересічних людей, які не так уважно стежать за ходом того, як інші країни змінюють свої назви.
Але там, де для одних - плутанина, для інших - відновлення історичної справедливості та розрив із минулим.
Саме таким був один із мотивів перейменування Бірми, яка понад 100 років перебувала під контролем Британії. Такими ж є і мотиви інших країн, чимало з яких і сьогодні борються за те, аби їх або їхні міста називали так, як їм видається правильним.
Не Цейлон, а Шрі-Ланка. Але чай усе одно цейлонський
Справжній бум на перейменування країн припав на другу половину минулого століття, коли у світі утворилася значна кількість нових незалежних держав, які змінювали свої назви, прощаючись із колоніальним минулим.
Серед них - Шрі-Ланка, яку світ довго знав як острів Цейлон - ще відтоді, як у 16 столітті таке ім'я йому дали португальці. Після цього Цейлон переходив під управління голландців, потім британців, але його назва лишалася незмінною.
Лише у 1970-х роках країна спершу отримала назву Республіка Шрі-Ланка, а трохи згодом стала Демократичною соціалістичною республікою Шрі-Ланка.
Аналогічні "біографії" мають десятки країн, які після здобуття незалежності рвали з колоніальною спадщиною: Зімбабве, що свого часу мала назву Південна Родезія; Малі, що колись була Французьким Суданом; Беліз - раніше Британський Гондурас; Буркіна-Фасо - колись Верхня Вольта.
Деякі країни змінювали назви по кілька разів: як-от Камбоджа, яка встигла побути і Кхмерською республікою, і Демократичною Кампучією, і знову Камбоджею - кожним перейменуванням сили, що приходили до влади, підкреслювали: вони відкривають нову сторінку в історії держави.
Прощання з часами колоніалізму не оминуло й назви великих міст: у 2001-му індійська Калькутта стала Колкатою, аби найменування відповідало звучанню топоніму на бенгальській мові, а не мові колонізаторів. Ще раніше Бомбей перейменували на Мумбаї, а Мадрас - одне з найбільших міст Індії - на Ченнаї.
Щоправда, зміна назв самими країнами не завжди означала, що увесь світ забуде старі - навіть коли інші держави офіційно визнавали перейменування і погоджувалися використовувати їх у публічному просторі, в повсякденному житті люди часто продовжували вживати попередні назви.
Та ж таки М'янма, хоча цю назву визнає ООН і більшість держав, для багатьох - навіть усередині країни - досі лишається Бірмою, навіть через 30 років після перейменування.
А цейлонський чай і через півстоліття з часів зміни назви острова так і не стали називати шріланкійським, іронізують критики перейменувань.
Сакартвело генацвале
Прагнення до відновлення історичної справедливості та символічного розриву із минулим не пройшло і повз колишні республіки СРСР.
У січні 2021-го Литва затвердила нову назву Грузії, яку відтепер використовуватиме в офіційних документах, - Сакартвело. Саме так свою країну називають самі грузини.
У світі країну називають переважно або російським найменуванням "Грузія", або латинським "Georgia" (Джорджія або Георгія). І якщо до латинської варіації, яка закріпилася в більшості іноземних мов, особливих претензій у грузин немає, то до російської, поширеної передусім у Східній Європі та деяких країнах Азії, є.
Назву "Грузія" країна асоціює з роками поневолення у складі Російської імперії та СРСР. Саме тому місцева влада вже тривалий час закликає інші країни відмовитися від використання цього найменування.
Білоруси тим часом уже майже 30 років ведуть суперечки з Росією, яка продовжує називати їхню країну не "Беларусь", на чому наполягають вони самі, а "Белоруссия".
Після того, як Литва погодилася узаконити нову назву Грузії, з'ясувалося, що певні претензії в білорусів є і до литовців. Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська запропонувала владі Литви використовувати для позначення Білорусі назву Belarusià, а не Baltarùsija, як зараз.
За словами Тихановської, нинішня литовська назва її країни сприймається як калька з російської мови, що призводить до помилкової асоціації з Росією.
До боротьби за правильні назви час від часу долучаються і киргизи, яким не подобається, що їхню країну, яка після розпаду СРСР отримала назву Киргизстан, в РФ продовжують називати "Киргизия" - у цьому критики знову ж таки вбачають слідування імперським традиціям.
У росіян і для киргизів, і для білорусів, і для молдован (яким також не подобається російська назва "Молдавия", а не "Молдова") відповідь, як правило, одна: такі, мовляв, правила російської мови.
Зе Юкрейн
Україні, хоч і не довелося радикально змінювати свою назву після здобуття незалежності, зате довелося сперечатися зі світом через артикль the, який чимало політиків та діячів з англомовних країн полюбляють додавати до Ukraine.
У цьому критики вбачають конотації сприйняття України як частини Росії, а не окремої держави. Адже в англійській мові, кажуть вони, артикль the зазвичай використовується для позначення регіонів або територій, а щодо незалежних країн, як правило, не вживається.
Статистика Google Books свідчить, що форма the Ukraine дійсно була популярною в англомовних джерелах упродовж багатьох десятиліть, але із часом все ж почала поступатися Ukraine.
The Ukraine, втім, і досі нерідко можна почути навіть від західних політиків топ-рівня - зокрема і від президента США.
Коли у 2019 році вибухнув скандал через запис розмови Дональда Трампа і Володимира Зеленського, а слово "Україна" лунало в американських ЗМІ постійно, українське посольство в США у соцмережах нагадувало своїм західним читачам: "Ukraine, not the Ukraine".
Так само там привертали увагу до ініціативи "Kyiv not Kiev", закликаючи міжнародні ЗМІ та компанії переходити на офіційно прийняту Україною транслітерацію назви своєї столиці.
Не Нова Зеландія, а Аутеаруа
Буває й так, що країни розмірковують про перейменування, але до конкретних рішень справа поки що не доходить.
У Новій Зеландії вже не перший рік триває суспільна дискусія про відмову від європейської назви і затвердження нової - Аутеаруа. Так назва країни звучить мовою маорі, місцевого корінного населення.
Саме слово Аутеаруа, яке означає "земля довгої білої хмари", давно стало у Новій Зеландії загальновживаним і добре відоме усім її мешканцям як альтернативне найменування країни.
Прихильники перейменування вважають, що нова назва була б більш історично справедливою і до того ж підкреслила б унікальність країни. Вони ж пропонують обмежитися не лише зміною назви держави, а й великих міст - таких як Веллінгтон і Крайстчерч. Перший хочуть назвати Те Уангануї-а-Тара, другий - Утаутахі.
Критики ж, утім, кажуть, що для сучасного мультикультурного суспільства Нової Зеландії назва Аутеруа може виявитися не такою вже й об'єднуючою. До того ж історично вона стосується лише одного з регіонів країни, а не усієї її території.
Але окрім історичних та політичних аргументів, у тих, хто радить не поспішати з перейменуванням, є ще один - фінансовий. За їхніми оцінками, якщо підрахувати всі витрати країни, які стануть наслідком зміни назви, то назбирається чимала сума: приблизно 1 мільярд доларів.
Коли не хочеться, але треба
Перейменування країн не завжди стає наслідком великого бажання піти на такий крок - запитайте в Північної Македонії, яка ще не так давно була просто Македонією.
Якщо для інших держав зміна назви зазвичай стає способом затвердити своє розуміння історичної справедливості, то для македонців перейменування, навпаки, означало поступитися своїми принципами.
Майже 30 років за право на назву "Македонія" македонці сперечалися із Грецією, до складу якої входить однойменний регіон.
Можливо, суперечка тривала б вічно, якби у Греції не було дієвого важелю тиску на сусідів: країна блокувала прагнення Македонії зі вступу до НАТО і ЄС.
Зрештою країнам вдалося досягти компромісу - два роки тому Македонія перейменувалася на Північну Македонію (Северна Македониjа).
І хоча на урядовому рівні суперечку вирішили, серед жителів обох країн таким результатом задоволені далеко не всі.
Багатотисячні протести проти нової назви проходили по обидва боки греко-македонського кордону: македонців не влаштовувало, що в назві їхньої країни з'явиться слово "Північна", греків - що там залишиться "Македонія".
Не плутайте нас, будь ласка
Заплутатися в розмаїтті нових назв країн не так вже й складно. І іноді держави перейменовуються саме для того, щоб уникнути плутанини. Але цим, можливо, заплутують іноземців ще більше.
Так у 2018 році з політичної карти світу зникла африканська країна Свазіленд, яку тамтешній король вирішив перейменувати.
Чому? Бо Swaziland було аж занадто схожим на Switzerland, тобто англійську назву Швейцарії.
"Кожного разу, коли ми виїжджаємо за кордон, люди думають, що ми зі Швейцарії", - обурювався правитель країни Мсваті ІІІ.
Але коли ти король, вирішити таку проблему не так уже й складно: Свазіленду більше немає, тепер це Есватіні.
Хто наступний
Можливо, Філіппіни. Принаймні, у 2019-му президент Родріго Дутерте заявляв, що розглядає таку можливість.
Новою назвою острівної країни може стати "Республіка Махарліка".
Причини потенційної зміни назви усе ті ж, що й у більшості інших держав, які йшли на перейменування, - розставання з колоніальним минулим.
"Назву нашій країні дав Магеллан, подорож якого оплатив іспанський король Філіпп. Тому цей дурень і назвав її Філіппінами", - заявляв Дутерте.
"Ці сучі діти прийшли сюди, вбивали нас, поневолили. Так, що упродовж 400 років наше малайське коріння повільно зникало. Але нічого, коли-небудь ми це змінимо".
