В Ужгороді презентують унікальний міжнародний проект
Мова йде про унікальний міжнародний проект-дослідження, який вперше проводився в Україні і саме на Закарпатті. При чому кінцева мета - не лише суто науковий резонанс, а реальна можливість прориву у медицині.
Адже розуміння генетичних схильностей кожної окремої людини повністю змінить сучасну медицину – вона стане персоніфікованою. І дасть можливість ефективніше лікувати важкі хвороби, в тому числі онкоологічні.
Керівник проекту від Ужгородського національного університету і автор статті професор Тарас Олексик. Результати досліджень, що проводив Ужгородський університет у співпраці з Національним Інститутом Раку США, Оклендським, Мічиганським та Корнельським університетами та Пекінським геномним інститутом проливають світло на загальну картину різноманітності серед геномів українців.
У світі подібні дослідження ведуться вже 25 років, але в Україні не зробили ще жодного дослідження такого масштабу. Закономірно, що саме Закарпаття стало базовим регіоном для досліджень геному українців, зазначає Тарас Олексик. Саме цей регіон завдяки унікальній історії та своєму географічному розташуванню на кордоні з п'ятьма європейськими державами має найбільше генетичне різноманіття в Україні.
І завдяки проєкту студенти Ужгородського університету отримають нове сучасне обладнання, і це ціль цього проєкту, щоб він мав довготривалий вплив на регіон.
Останній проєкт групи ужгородських учених можна умовно розділити на дві частини – наукова та освітня. Наукова передбачала збір 150 зразків у двох прикордонних регіонах – Закарпатській області в Україні та провінціях Сату-Маре та Бая-Маре в Румунії. Ці зразки мали бути просеквеновані, тобто повністю прочитане ДНК цих 300 людей.
Як обирали учасників дослідження? Основний критерій – людина мала бути закарпатцем третьому поколінні і походила з одного регіону. "Ми допускали 15 осіб, що їхнє походження може бути з різних районів, наприклад, мама з Берегова, тато – з Хустського району. Інші люди, їхнє походження має бути суто в межах одного району, тобто усі чотири бабусі та дідусі мали бути з одного району, а ще краще – з одного села", – розповіла головна дослідниця проєкту Христина Щубелка.
В грантовий проєкт увійшли всі 13 районів Закарпаття плюс національні меншини – роми, волохи. Стать, вік – не мають значення. Вимоги були тільки дві: волонтери мали бути готові здати свою кров та бути корінними жителями.
"До цього часу вважалося, що Східна Європа – це те саме, що й Західна, тому нема потреби для неї щось особливе вивчати. Вважалося, зокрема, що для медичних досліджень замість українців можна набрати росіян, поляків, естонців, і воно приблизно в середньому однаково і лікувати всіх можна потім в середньому однаково. Така логіка може здаватися дивною для нас, але для медичних і фармацевтичних компаній, які в основному знаходяться на заході, вона є цілком прийнятною. Ми хочемо ці стереотипи зруйнувати і показати, що саме українська популяція є відмінною, у тому числі і від Росії, і від Німеччини, і від Естонії. Показати, що українська популяція є відмінною від інших європейських популяцій і заслуговує на особливу увагу, окремо від інших популяцій", – наголошує Тарас Олексик в інтерв'ю для Еспресо.Захід.
Над важливою науковою статтею працювали 28 співавторів, у тому числі сім з Ужгородського національного університету. До збору біологичних зразків долучилися багато лікарів-ендокринологів з різних куточків України. Поряд з Тарасом Олексиком співавторами від УжНУ є Валтер Волфсбергер, Христина Щубелка, Ольга Олексик, Патриція Болдіжар, Ярослава Гасинець та Володимир Смоланка.
