Наївні і серйозні, світлі, повітряні і майже трагічні. У Мукачівському замку 25 серпня презентували полотна учасників дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва «Срібний дзвін». Виставка «Я і моя Україна» зібрала роботи, написані на конкурси попередніх років – від 2016 і раніше. Автори – і зовсім маленькі діти, і більш досвідчені молоді художники, декотрі з яких уже цілком дорослі.
«Від дитячих малюнків йде неймовірна енергетика, тому що діти в свої роботи вкладають любов. Коли творить митець, інколи це бізнес-проєкт. А коли творить дитина, вона творить любов’ю», – стверджує Лідія Маніца, директорка міжнародного конкурсу образотворчого та музичного мистецтва «Срібний дзвін».
Конкурс був започаткований у 2000 році. Первісно він був образотворчо-музичним, але згодом став лише образотворчим. «Срібний дзвін» покликаний підтримувати обдарованих дітей і опікуватися творчою молоддю, одночасно віддаючи шану поважним митцям. У конкурсі брали участь молоді художники з Закарпаття, інших областей України та з-за кордону, зокрема з країн Карпатського єврорегіону – Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі. Переможці та учасники отримували великі нагороди, чому сприяла підтримка спонсорів.
Біля витоків масштабного мистецького заходу стояв скульптор Еммануїл Мисько, нині покійний. На виставці є твір вже його онука. Для того, щоб конкурс діяв, багато зробили закарпатські художники, зокрема Золтан Мичка, якому 24 серпня виповнилось би 72 роки.
«Срібний Дзвін» – це велика історія, один з наймогутніших дитячих конкурсів в Україні», – стверджує Андрій Чебикін, художник, графіст, лауреат національної премії імені Тараса Шевченка, президент Національної академії мистецтв України. Він сподівається, що конкурс, якому більше 20 років, зможе розпочати більш активну роботу і відродитися.
Цьому могли б посприяти представники обласної влади. Заступник директора департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської ОДА Віктор Кравчук каже: коли вперше побачив роботи молодих митців, зрозумів, що про цей конкурс повинні взнати всі. Перша виставка має започаткувати популяризацію по всій Україні:
«Ця виставка не просто оформлена у такому історичному місці. Все це сприяє оновленню духовності, моральних якостей, і ми, розглядаючи всі ці картини, які створені нашими дітьми, розуміємо, що Україна і українці – за такими людьми, за молодими художниками, які зараз представлені».
Виставка називається «Я і моя Україна», проте впадає у вічі, що на дуже багатьох роботах присутні не просто етнічні, але релігійно-духовні мотиви – церкви, янголи, алегорії свят. Картини такої спрямованості, як каже Лідія Маніца, не підбирали спеціально, хоча й були поїздки до дерев’яних церков Закарпаття. Діти дійсно так бачать.
У пані Лідії на цій виставці є улюблені, особливі картини. На перший погляд вони виділяються серед інших хіба що своєю дитинною простотою. Втім, на момент їхнього створення авторці, Анастасії Гудан, було всього 8 років, і вона слабозряча. Директорка конкурсу пригадує: коли її роботу побачив Михайло Колодко, автор ужгородських мініскульптурок, він, ще не знаючи, що маленька художниця не бачить, просто охнув від того, наскільки картина світилася.
«У неї більмо на очах, а збоку є ніби маленький ліхтарик, яким вона вдивляється у щось мініатюрне, – пояснює пані Лідія. – Але вона описує, які хмари і які пташки. Вона лише тіні бачить, але описує. У неї внутрішнє бачення».
Тепер Насті 13 років. Її мама говорить, що після участі у конкурсі дівчинка стала набагато краще малювати. Тоді вона отримала гран-прі. Для наймолодших митців конкурс стає стартовим майданчиком.
Ентузіазм директорки конкурсу, яка прагне, щоб «Срібний дзвін» продовжував звучати, підтримує вся її родина, проте подібні заходи потребують значно ширшого сприяння і фінансування:
«Сподіваємося, що ця зустріч спонукає нашу владу до того, щоби нас підтримувати», – висловлює надію пані Маніца.
20 вересня виставка поїде також до Ужгорода, де її можна буде побачити у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.
Підготував журналіст Владислав Юріна, для «Першого кабельного»
