Анульовані тури, втрачені кошти, розгубленість і страх. Карантин змусив людей скасувати заздалегідь сплановані заморські подорожі. Чекати, доки відкриють кордони, щоби гайнути в Італію? Спасибі, краще вже через рік-другий. Тим паче, що зовсім неподалік є безпечніші і затишніші місця, аби відпочити і набратися енергії.
Карпатські гори – неоціненна можливість провести відпустку з користю для здоров’я і з практично нульовим ризиком заразитися коронавірусом. Не шукати второваних стежок, вимкнути ґаджети і вдихнути свіже лісове повітря. Залізна рука міста вмить відпустить. Зручний формат відпочинку знайдеться для всіх: і для екстремалів, і для бажаючих помедитувати, і для поціновувачів красивих краєвидів. Чимало активностей можна організувати самостійно, без зайвих контактів з людьми, маючи лише свій транспорт, провізію і трохи спорядження.
Виїзд на природу класичний
Кому підходить: сім’ям, у яких немає альпіністів – ті точно полізуть вище
Кому не підходить: тим, хто боїться дощу, вітру, кліщів і комарів
Відпочинок у горах не обов’язково передбачає штурм захмарних вершин. Намет, вогнище і пісні під гітару – цю атмосферу пам’ятає покоління, яке ще застало піонерські табори. Не вмієте розкладати намет? Що ж, саме час навчитися, та спершу краще у дворі. А тоді – вперед на пошуки безлюдної хащі. Таких на Закарпатті – хоч греблю гати. Міжгірщина, Тячівщина, Рахівщина, Великоберезнянщина, Іршавщина за Чорним Потоком. Чим далі від туристичних маршрутів, тим краще.
Засновник івент-агенції «Наша Файта» Михайло Карпенко відвідав покинуте міжгірське село Кужбеї і зробив відеоблог про свою мандрівку. Він задає закарпатцям закономірне питання: «А ви не думали, що вся ця історія з коронавірусом та забороною виїжджати за кордон – це крутий шанс нарешті почати дивитися, а що знаходиться навколо нас? Це шанс перестати відпочивати на Закарпатті тільки у Дідові, Солотвині, Лумшорах. І це шанс нарешті повірити у слова “у гостях добре, а вдома ліпше”».
Він визнає, що на шляху довелося побачити і вирубані галявини, і сміття, і розбиті дороги «у кращих традиціях краю». Одначе у тому покинутому селі містичним чином досі відчувається дух людського життя. Залишилася церква і одна порожня хата. Людей більше немає, але в нинішніх умовах це плюс.
Дехто вирішить не наближатися навіть до покинутих сіл – і нехай. Варіантів проведення часу безліч: залежно від настрою і навичок відпочивальників можна відправитись на пошуки грибів чи ягід, зайнятись йогою, влаштувати змагання та ігри або просто гуляти на привіллі, насолоджуючись відсутністю стін. Пікніки на свіжому повітрі включено. Важливо не залишити після себе більше сміття, ніж було до.
Підкорення вершин
Кому підходить: тим, хто завжди прагне до більшого
Кому не підходить: лежебокам із непереборним страхом висоти
Рюкзак за плечами, втома, задишка, а потім – радість, що вдалося дійти, безкрає небо в очах, хмари, до яких букавально подати рукою, і широченний простір, витриманий у сизувато-бірюзових тонах.
Підкорення Карпат має ту неоціненну перевагу, що тут є маршрути, які можна здолати без жодної підготовки – але й досвідченим альпіністам є де потренуватися.
Полонина Боржава наче створена для неквапливих прогулянок та підійде тим, хто не хоче піддавати себе сильним випробуванням. Це невисокий (вершини від 1078 до 1681 м), однак мальовничий гірський масив з пологими схилами, піднімаючись якими, можна спокійно милуватись пейзажами, рвати чорниці, якщо на них сезон, і фотографувати все навколо. Хочеться чогось вищого? Говерла, хоча й найвища гора в Україні, але точно не найкрутіша, і підкорити її під силу навіть непідготовленому туристу з однією кострубатою патерицею в руках. Зате усвідомлення, що ви побували на вершині країни, сповнює гордістю. А поза тим, на ній буває надто людно.
Підйом на Петрос – значно складніше завдання. Тут вже потрібен досвід і фізична витривалість, щоб подолати стрімкі схили. Мандрівники розповідають, що на вершині Петроса навіть улітку дме холодний вітер, і в неї часто влучають блискавки, тому з горою пов’язують язичницькі міфи про Перуна.
Незалежно від того, з чого ви починаєте, після кількох підйомів у Карпатах є ризик заразитися «гірською хворобою» і захотіти підкорювати нові й нові висоти – а це вже на все життя.
Джипінг
Кому підходить: водіям, які мають позашляховики і не бояться бездоріжжя
Кому не підходить: тим, хто шкодує авто (і природу)
Автомобільна мандрівка у горах – переживання для тих, хто хоче випробувати на міцність себе і машину, тому без підготовки ніяк не обійтися. Грузнути у багнюці, розсікати річки, провалюватися у ями, продиратись крізь хащі і пнутися на крутосхили – тимчасове божевілля, яке можна собі дозволити далеко не кожен (як матеріально, так і ментально). Але у тих, хто наважується, адреналін просто зашкалює.
Гірські дороги – ще той екстрим, і більшість закарпатських водіїв радо позбулися б ям, не кажучи про те, щоб навмисно у них лізти. Часто власники джипів зізнаються, що вибирали таку машину, у якій не відчували б нерівностей місцевих шляхів. У горах їх таки доведеться відчути. А ще – перестати покладатися на навігатор, бо він заблукає разом з вами.
Належно укомплектоване авто можна орендувати, але з цим варто обережніше – все ж карантин.
Гірські велосипеди
Кому підходить: натренованим адептам екологічно чистого виду транспорту
Кому не підходить: тим, хто падає з біціґлів на рівному місці
Фото: Bed&Bike/Велосадиба/Facebook
Велосипед – більш дружній до природи і значно дешевший засіб транспорту, однак на ньому так само можна проїхатись із вітерцем. Особливо – на спуску з гори. Велотуризм стає все більш популярним видом відпочинку у Карпатах. І хоча належної велоінфраструктури на Закарпатті немає навіть у містах, ентузіасти самостійно прокладають через гори велосипедні маршрути різних рівнів складності, не кажучи про те, що марковані стежки є навколо баз відпочинку. Крім того, функціонує дружній до велосипедистів простір у велосадибі «Bed&Bike» у Дубриничах. Її власниця Аліса Смирна розказує, що колись зустрічала 70-річну німкеню, яка обганяла набагато молодших учасників походу. Чим не приклад для наслідування? Сідлайте двоколісного коня і вирушайте.
Риболовля
Кому підходить: терплячим і спокійним людям
Кому не підходить: шукачам гострих відчуттів
Влаштуватися біля водойми і закинути вудку чи спінінг – окремий вид релаксації. Закарпатці люблять його страшенно, тому бажаючі порибалити мусять зважати на те, що іноді людей на березі буває більше, ніж риби у воді. Приміром, у Горбку рибалок – як грибів у хащі, і це попри карантин. На берегах річок місця більше: Уж, Тиса, Латориця, та й загалом будь-яке водоймище, де може вижити що-небудь масивніше за жаб і личинок комарів, здатне стати місцем для цієї медитативної розваги. Для затятих риболовів головне у цій справі – процес, а не результат. Отож вони часто відпускають свої трофеї назад у воду, аби ті далі жили і розмножувалися. І правильно роблять, бо майже половина видів риб, які водяться у закарпатських річках і озерах, занесена до Червоної книги. Відпочивальників усіх категорій туди навряд чи занесуть. Але якщо відправитись на пошуки місця, де вам не заважатимуть, то врешті-решт воно знайдеться.
Розробити свій унікальний маршрут і йти ним до кінця – завдання не на відпустку, а на все життя.
