128-ма бригада опублікувала історію, яку розповів майстер-сержант Руслан
"Село на самій лінії фронту регулярно обстрілювала російська арта, люди тікали звідти й просто кидали домашніх тварин. А я звернув увагу на цю вівчарку Діну – породисту, розумну, але поранену – її контузило, а в лапі застрягло кілька осколків. І вирішив узяти її до себе. Знайшов у сусідньому місті ветеринара і ми разом виходили її.
Діна дуже прив’язалася до мене, ходить весь час позаду шнурочком. А коли я почав брати її на позиції, з’ясувалося, що вона орієнтується по приходах ворожої арти. У першу секунду людина чує тільки звук виходу, а вже потім свист снаряду, який приблизно вказує напрям.
А Діна вираховувала напрямок миттєво. Якщо снаряд або міна летить на нас, вона одразу кидається в бліндаж, а якщо вбік – навіть не реагує. Так вона допомагає нашим хлопцям рятуватися від російської арти.
Моя донька прислала для Діни багато корму, то я пригощаю й інших покинутих собак. Встаю на півтори години раніше і йду в село. Собаки мене вже впізнають, чекають і ходять за мною по 15 – 20. Я дуже люблю тварин…
У дитинстві мріяв стати прикордонником або військовим і мати службову вівчарку. І так сталося, що мої дитячі мрії збулися тут, на війні, уже в зрілому віці.
Після війни обов’язково заберу Діну до себе в Івано-Франківськ, а якщо буде можливість, відправлю додому й раніше. Один раз її вже кинули господарі, то я собі такого не дозволю", - пише Руслан.
