Чому одним постійно потрібні пригоди і компанія інших людей, тоді як інші воліють проводити час на самоті? Вчені вважають, уся справа в тому, як наш мозок обробляє винагороду, пише BBC News.
Як би ви провели ваш ідеальний суботній вечір – у переповненому барі чи згорнувшись калачиком на дивані з гарною книжкою? Найкраща відпустка для вас – це активне дозвілля у великій компанії знайомих чи спокійний відпочинок з одним або двома найближчими друзями? Ваша відповідь на ці запитання може бути однозначною (ви завжди обираєте одну з цих опцій і ніколи - іншу), або ж час від часу ваші смаки коливатимуться між двома крайностями. Хай там як, але ваш вибір у першу чергу залежить від того, як ваш мозок реагує на винагороду.
Екстравертів та інтровертів у чистому вигляді майже не існує: на шкалі між двома полюсами кожен з нас займає певне місце, а різні життєві обставини змушують нас трохи змінюватись в один чи інший бік.
Здається, екстраверти (цей термін на початку XX століття популяризував відомий психоаналітик Карл Юнг) у нашому світі домінують, можливо, тому, що їх й справді більше, або тому, що вони просто створюють багато галасу навколо себе.
Цей факт настільки безперечний, що останнім часом з'являється чимало статей про те, як піклуватись про інтровертів і як сприяти розвитку їхніх особливих талантів.
Тим не менш, головне питання так і залишається неясним – чому людина стає екстравертом або інтровертом? Чи відрізняються вони на фізіологічному рівні? І чому ми всі тією чи іншою мірою належимо до одного з двох типів? МРТ-сканування головного мозку, під час якого записують активність різних його ділянок, і створення генетичного профілю людини, за допомогою аналізу сигнальних систем клітин мозку, сьогодні дозволяють знайти відповіді на питання, які вже давно бентежать психологів.
У 1960-х роках психолог Ганс Айзенк висунув популярну гіпотезу про те, що екстраверти мають хронічно низький рівень збудження. Збудження у фізіологічному сенсі означає ступінь готовності нашого тіла і розуму реагувати на стимуляцію.
Цей показник варіюється у всіх нас впродовж дня (приміром, коли ми тільки прокинулись і після того, як випили кілька чашок кави) та в різних обставинах (їзда на велосипеді у годину-пік значно підвищує увагу, тоді як монотонний голос лектора у теплій аудиторії заспокоює і робить сонливим).
Ганс Айзенк припустив, що екстраверти мають трохи нижчий початковий рівень збудження. В результаті чого їм потрібно дещо більше зусиль, щоби досягти того рівня, який для інших людей є нормою. Звідси і випливає постійна потреба екстравертів у компанії, нових враженнях і незвичайному або ризикованому досвіді. І навпаки, люди, які відносяться до високого типу інтровертів, сприймають речі, які іншим здаються лише приємно збуджуючими або цікавими, надто стимулюючими. Ось чому вони прагнуть тихих розмов на важливі теми, дозвілля на самоті та оточення без сюрпризів.
Ставка на мозок
Останнім часом цю теорію було уточнено. Вчені виявили, що екстравертний тип особистості залежить від дофаміну – хімічної речовини, яка відповідає за процеси відчуття винагороди, навчання та реакції на новизну в мозку людини.
Можливо, екстраверти відрізняються від інтровертів активністю нейромедіатора дофаміну? Це могло би пояснити поведінку екстравертів, пов'язуючи її з функцією головного мозку, про яку нам відомо вже багато.
Група дослідників під керівництвом Майкла Коена, який зараз працює в Амстердамському університеті, перевірила цю гіпотезу і у 2005 році опублікувала результати свого дослідження. Дослідники сканували роботу мозку учасників експерименту, коли вони грали в азартні ігри.
Перед скануванням кожен учасник заповнив анкету, яка визначала тип його особистості, і здав мазок з ротової порожнини для генетичного аналізу. Аналіз даних МРТ-знімків виявив відмінності в активності мозку екстравертів та інтровертів.
Коли учасники вигравали, мозок екстравертів демонстрував більш бурхливу реакцію у двох важливих ділянках: мигдалеподібному тілі і прилеглому ядрі. Перше відповідає за емоційні стимули, а друге є ключовим у процесі відчуття винагороди і дофаміновій системі. Отримані результати підтверджують теорію: екстраверти і інтроверти обробляють стимули винагороди по-різному.
Коли дослідники проаналізували генетичні профілі учасників, вони виявили ще одну розбіжність в активності мозку, пов'язану з винагородою. Ті учасники експерименту, які мали ген, що підвищує чутливість системи дофаміну, також демонстрували і більш емоційну реакцію на виграш.
Результати експерименту дають відповідь на запитання, чому ми всі маємо різний тип особистості. Отже, мозок екстраверта реагує на виграш в азартній грі більш інтенсивно. Очевидно, тому вони отримують більшу насолоду від екстремальних видів спорту та активної соціальної взаємодії. Частково ці відмінності спричинені генетикою, адже гени впливають на формування і розвиток нашого мозку.
Інші результати підтверджують, що формування типу особистості відбувається під впливом дофаміну. Таким чином, гени, які контролюють функції дофаміну, визначають певні риси характеру, приміром, наскільки людина захоплюватиметься незвичайними ситуаціями і прагнутиме нового.
Результати дослідження також свідчать, що процес навчання в екстравертів відбувається іншим чином, оскільки через підвищену чутливість функції дофаміну, вони демонструють більшу залежність від винагород.
Отже, наші вподобання значним чином залежать від того, як наш мозок реагує на довколишній світ. Сподіваємось, що цей невеличкий екскурс у біологічну психологію допоможе нам всім – незалежно від того, інтроверти ми чи екстраверти – з розумінням ставитись до того, що звички та потреби інших людей можуть суттєво відрізнятись від наших.
