Переїдання запускає в організмі процеси, які змушують нас сильніше відчувати голод, але популярне пояснення, що шлунок "розтягується", є хибним
Мені досить легко уявити свої відчуття після ситного обіду: я буду млявим, сонним, мій шлунок буде переповненим. Однак вже наступного дня я знов буду здатним здолати не меншу трапезу, пише ВВС.
Хіба це не дивно, що через день після жахливого переїдання ми знову можемо поглинути таку саму порцію їжі. Невже гіркий досвід попереднього дня нічого нас не навчив?
Чому ми взагалі відчуваємо голод після різдвяного або новорічного застілля? Чи дійсно переїдання "розтягує" шлунок? Від самої думки про це мені вже хочеться їсти.
Насправді ми сильніше відчуваємо голод після рясної трапези саме через, а не попри, величезну кількість з'їденого.
Але розберімося спочатку, що таке відчуття голоду взагалі? Бажання щось з'їсти є результатом низки фізіологічних змін в нашому організмі.
Наш шлунок дійсно змінює розмір у голодному або ситому стані. В процесі перетравлення шлунок скорочується, щоби пересунути їжу далі до кишківника.
Рух повітря і їжі супроводжується звуками і фізичними відчуттями, яке називають бурчанням і яке може нагадувати нам відчуття голоду.
Після того як бурчання минуло, шлунок розширюється знов, готуючись до нового прийому їжі - цим процесом керують гормони.
Однак ідея, що переїдання розтягує шлунок, не зовсім коректна. Шлунок дуже еластичний орган, тому після перетравлення значного обсягу їжі він знов повертається до рівня спокою (близько 1-2 літрів).
У більшості людей обсяг шлунку приблизно однаковий - на нього не впливають ані зріст, ані вага.
Однак те, чого ми дійсно не відчуваємо, це викид гормонів голоду: NPY та AgRP з гіпоталамуса та греліну зі шлунку. Гормон грелін вивільняється, коли шлунок порожній, і стимулює вироблення NPY та AgRP у мозку.
Ці два гормони відповідають за створення відчуття голоду і притуплення гормонів ситості.
Парадоксальним чином рівень греліну, як правило, вищий у худорлявих людей і нижчий у людей з ожирінням.
Ми могли би припустити, що гормон, який стимулює голод, буде сильнішим у людей, які їдять більше, але ця суперечність власне і відбиває складність нашої ендокринної системи.
Хоча за створення відчуття голоду відповідають лише три гормони, для того, щоб ми почувалися ситими, потрібно близько десятка. Кілька з них, як-от GIP та GLP-1, відповідають за вироблення інсуліну, який потрібен для метаболізму вуглеводів.
Ще кілька гормонів беруть участь в уповільненні руху їжі через шлунок, щоб дати організму час перетравити їжу.
У людей з ожирінням високий рівень інсуліну, необхідний для метаболізму вуглеводів, перешкоджає виробленню греліну.
Для зменшення відчуття голоду ключовими є два гормони: CKK та PYY. У пацієнтів, в яких встановлена стрічка, що зменшує розмір шлунку, рівень PYY є насамперед високим. Через це апетит стає меншим.
Попри те, що шлунок повідомляє мозку про те, що він порожній, за допомогою гормональної системи, існує чіткий зв'язок між відчуттям голоду і звичним часом прийому їжі. Так, навіть якщо ви дуже добре пообідали, до часу вечері ви знову відчуєте голод.
"Якщо поївши, ви сідаєте на диван перед телевізором із шоколадом та чипсами, організм почне асоціювати ці речі, і в результаті пожувати щось смачненьке буде хотітися щоразу", - каже дослідниця з Університету Маастрихта Каролієн ван ден Аккер.
"Це відбуватиметься навіть тоді, коли ви ситі і запаси енергії в вашому організмі поповнені".
Переїдання саме по собі не є надто шкідливим, вважає ван ден Аккер.
На відміну від клінічного діагнозу компульсивне переїдання, коли за короткий проміжок часу людина споживає дуже велику кількість їжі, а потім відчуває огиду, провину та сором.
Звичайне переїдання - це просто звичка, якої люди хотіли би позбутись. Однак зробити це може бути непросто, оскільки організм вже приохотився до певної їжі.
Коли ми асоціюємо їжу, насамперед їжу з високим вмістом цукру, з певним часом, запахами, обставинами та поведінкою, пам'ять про ці відчуття активізується, і нас тягне до смачненького.
Це спричинює не лише психологічні, але й фізіологічні реакції, як-от слиновиділення.
Про собаку Павлова ж усі пам'ятають. Коли під час прийому їжі тварини чули дзвоник, вони почали асоціювати цей звук із годуванням. І зрештою сам звук дзвоника спричинював у них слиновиділення.
Треба відзначити, що люди в цьому плані не більш вишукані за собак. Так, в одному експерименті людям показали прості геометричні фігури, як-от кола та квадрати. Коли на екрані був квадрат, їх пригощали шматочком шоколаду. Пізніше вони очікували шоколаду щоразу, коли їм показували квадрати.
Як й у собак, у людей виробився умовний рефлекс.
"При чому для цього було достатньо незначної кількості шоколаду, всього 1-2 грами", - зазначає ван ден Аккер.
"Виходить, утворюється умовний рефлекс досить легко, а от позбутися його - важче. Організм пам'ятає, що у певний час ви їли шоколад. І бажання з'їсти щось смачненьке швидко перетворюється на щоденний потяг до солоденького - навіть після чотирьох днів повторення".
Іноді пусковим механізмом стає банальний настрій. Коли ми втомлені або пригнічені, опиратися спокусам стає важче.
"Смачна їжа видається простим способом покращити собі настрій", - пояснює ван ден Аккер.
Насправді бажання поласувати чимось може спричинювати будь-який настрій, якщо він асоціюється з їжею.
Наприклад, дослідження неодноразово доводили, що в компанії друзів ми з'їдаємо більше, ніж коли їмо наодинці. Можливо, задоволення від приємної компанії заважає нам контролювати обсяг порцій.
Навіть під час дослідів в лабораторії люди з'їдали більше звичайних макаронів, якщо обід проходив за розмовами з другом.
Ці дані допомагають зрозуміти, як позбутися шкідливих харчових звичок.
"Щоби навчитися їсти менше, люди повинні "забути" свої умовні рефлекси. Вони повинні також переконати себе, що з'їсти щось смачне один раз не означає, що ви маєте це робити й наступного дня", - зазначає ван ден Аккер.
Отже, цілком не дивно, що після великого застілля з родиною та друзями, ми вже наступного дня, а може, й ще раніше знову хочемо їсти. Причина не в тому, що в нас "розтягнувся" шлунок, а в тому, що споживання великої кількості їжі в особливих випадках перетворилося на звичку.
Якщо наш мозок отримує всі сигнали - запахи, картинку, звуки - пов'язані із застіллям напередодні, він починає готуватися до другого раунду.
