Ще торік мало хто, крім фахівців та затятих любителів природи, міг сказати, який на вигляд павук аргіопа. З іншого боку, мало хто знав, як називається доволі великий, смугастий, а тому помітний павук, що плете свою павутину в траві.
А вже цьогоріч аргіопа стала справжньою «топмоделлю» соціальних мереж.
Ба більше, цього павука не обійшли увагою інтернет-ЗМІ, і їхні заголовки на цю тему можуть викликати відчуття невпевненості у завтрашньому дні. Наприклад, такий от: «На Закарпатті знайшли отруйного павука-канібала. ФОТО», «Руками лучше не трогать: в Днепре возле офисного здания нашли кусачего паука аргиопу» і, напевно, головний претендент на перемогу — «"Встромив жало": на Сумщині дитину вкусив павук-оса».
hromadske попросило розповісти про аргіопу та інших членистоногих України, які так лякають багатьох людей, зоолога, старшого наукового співробітника Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України Григорія Попова. Спойлер: наведені заголовки здебільшого кажуть правду. Але не всю і є дуже важливі «але». А щодо «не чіпати руками», то фахівець навпаки радить це зробити.
Звичайний павук?
«Нічого незвичного в аргіопі немає», — каже Григорій Попов.
На цьому можна було б і попрощатися. Але хто знає зоологів, одразу збагне: тут щось не так. Бо щонайменше все пізнається в порівнянні, а тварини здаються «звичайними» здебільшого тому, що ми нічого про них не знаємо.
Ось лише один факт про «звичайну» аргіопу. Самці цього павука в кілька разів менші за самиць. Користуючись такою перевагою, після парування самка з’їдає партнера. Тож самці намагаються паруватися одразу після того, як самка полиняє. Тоді її хеліцери (так у павуків називаються щелепи) м’які, і самець може уникнути страшної долі.
Маленькі павучки, які щойно з’явилися на світ, випускають павутинку, їх підхоплює вітер — так аргіопа «засіває» луки й степи.
Бути схожим на осу
У серйозній розмові про тварин без систематики — ніяк. Головного героя нашої розповіді звати аргіопа Брюнніха (на честь данського зоолога Мортена Тране Брюнніха). Але також його називають тигровою аргіопою та павуком-осою — очевидно, через зовнішність, та аж ніяк не через «хижу» натуру. Верхній бік черевця павука «розмальований» жовтими, чорними та білими смугами — завдяки такому забарвленню він справді нагадує осу.
Окреме питання: навіщо воно йому (адже в природі нічого не буває «просто так»)? Григорій Попов каже, що відповісти складніше, ніж може здатися на перший погляд. Ймовірно, маємо справу з мімікрією: павук «прагне» бути схожим на осу, щоб його не чіпали. Він, звісно ж, не бажає цього в прямому сенсі цього слова, але завдяки природному добору дійшов до цього.
Розмір жертви має значення
Насправді аргіопа не може ніяк нашкодити птахам чи іншим потенційним ворогам, хоча вона й отруйна… Гм, плутанина?
«Від зоологів та інших науковців завжди вимагають однозначних і зрозумілих відповідей. А коли починаємо казати “так, але не зовсім”, нас часто звинувачують у тому, що ми “нічого не знаємо”. Кажучи по правді, аргіопа отруйна. Ба більше, майже всі павуки, за винятком однієї групи, — отруйні. Але треба розібратися, для кого і для чого ця отрута призначена», — пояснює зоолог.
Здебільшого всі павуки на планеті, за деякими винятками, до яких аргіопа не належить, полюють на комах. Деякі з них, особливо великі, можуть вполювати малесеньку ящірку чи пташку, але це велика рідкість. І саме для таких маленьких тваринок, насамперед комах, призначена отрута павуків.
«Для цього павукові не потрібен кураре, Циклон-Б чи “Новічок”. Згодиться значно слабша отрута, яка змусить жертву не пручатися», — каже Попов.
Ні людина, ні жодна інша крупна тварина за жодних обставин не можуть бути здобиччю павуків (ми говоримо про реальний світ, а не про фантастичні романи). Щоправда, деякі з них можуть використовувати отруту для захисту — тоді людина справді може постраждати. Це рідкість, і про неї згодом.
Що спільного між павуком та арахісом
Отже, аргіопа отруйна. Та її отрута призначена для коників та їхніх родичів із ряду прямокрилих, на яких полюють аргіопи. Павук справді може вкусити людину, але завдати якоїсь шкоди не здатен. Хоча знову одне «але»: організм деяких людей особливо чутливий до певних речовин, наприклад, до павучої отрути. У такому разі вона спричиняє анафілактичний шок (потужна відповідь імунної системи, яка загрожує життю).
Тому, якщо вже геть відверто, померти від укусу аргіопи можна. Але для цього треба її знайти та змусити її вкусити вас. Разом із тим ваш організм має бути чутливим до отрути, а поряд повинно не бути лікарів, які б боролися за ваше життя.
А втім, до анафілактичного шоку може призвести вживання, скажімо, арахісу (чутливим людям потрібно зовсім небагато). А ще — укус бджоли. Та писати про це не так цікаво, як про аргіопу, яка «встромляє жало». Григорій Попов каже, що сам він не знає жодного випадку, коли б людина померла від укусу аргіопи.
Тілесний контакт
Попри дуже примарну ймовірність постраждати від укусу аргіопи, Григорій Попов радить доторкнутися до неї за нагоди. Тоді павук починає тремтіти.
«Для вразливої психіки це доволі моторошно. Але нічого поганого, як ми вже знаємо, тварина зробити не може. Поводиться так, щоб налякати потенційних ворогів», — каже науковець.
На гребені хвилі
Аргіопа справді «звичайний» павук в тому значенні, що сьогодні його можна зустріти на всій території України. А завдяки його яскравому забарвленню, розмірам та способу життя не помітити його складно. Та чому саме цього року про нього так багато пишуть в соцмережах і навіть у ЗМІ?
Григорій Попов вважає: це пояснюється спалахом зростання його чисельності. Подібні коливання, коли число тварин то зменшується, то збільшується, характерні для багатьох видів і можуть мати декілька причин.
Якщо говорити саме про аргіопу, то тут, імовірно, зіграв той факт, що цей рік виявився хорошим за погодними умовами: холодна зима, волога і не спекотна весна, а також відносно вологе літо. Добре розмножилися лучні й степові комахи — зокрема й коники та їхні родичі. Завдяки такій кормовій базі добре почуваються й аргіопи.
Погода ж із року в рік може змінюватися з огляду на цикли сонячної активності. Тож цілком ймовірно, що наступні кілька років ми вже не побачимо так багато цих яскравих павуків. Проте не схоже, що вони збираються зникати найближчим часом. Навпаки, вони завойовують Європу. Якщо в XIX столітті вони траплялися лише в її південній частині, то сьогодні вже освоюють Скандинавію. Найімовірніше, це один із численних наслідків кліматичних змін.
Водяний скорпіон
Аргіопа — не єдиний вид членистоногих, який абсолютно незаслужено демонізують медіа. Цього літа в наших водоймах помітили так званого водяного скорпіона, який може боляче вкусити людину. Про це написали деякі ЗМІ та знову, як і у випадку з аргіопою, строго кажучи, не збрехали. І знову не без «але».
Наукова назва цієї тварини — Nepa cinerea. Водяним скорпіоном його також називають, але до справжніх скорпіонів він не має взагалі ніякого стосунку. На відміну від них, це комаха — клоп завбільшки до двох сантиметрів. Його передні кінцівки нагадують клешні й потрібні для того, щоб тримати здобич — дрібних комах, пуголовків та мальків риб. Ззаду цей клоп має трубочку, щоб дихати атмосферним повітрям, поки тіло тварини занурене у воду. Саме ці два елементи роблять його схожим на скорпіона, але лише зовні. Це так само як тіло дельфіна нагадує рибу.
Водяних скорпіонів і справді можна побачити в багатьох водоймах України, але не лише цього літа, а вже протягом багатьох років. Тобто людина живе поруч із ними, і це ніколи не було для неї проблемою. Хоча вкусити ця комаха справді може. Але не дихальною трубочкою, що робить подібною її до скорпіона, а хоботком. Трапляється це вкрай рідко, а отрути в неї немає навіть такої, як в аргіопи. Тож єдина прикрість для людини — шкода для нервової системи від читання таких заголовків у медіа.
«У наших водах є й інший вид водяного клопа — ранатра. Зовні він не схожий на свого родича і так добре маскується, що бачимо його значно рідше. Мабуть, тому й журналісти про нього не пишуть», — радіє Григорій Попов.
