Напевно, ніхто не буває таким чесним про своє життя перед собою та іншими, як людина, яка це життя завершує.
Броні Вейер працювала декілька років медсестрою паліативного відділення в Австралії.
Вона доглядала людей, яких вже неможливо вилікувати, проте можливо зробити їхні дні максимально гідними.
Вона розповідає виданню The Guardian про що найбільше шкодували її пацієнти в останні 12 тижнів свого життя, пише Українська правда
Я б хотів жити чесним для себе життям. Не життям, які інші очікують від мене інші
"Люди шкодували про це найчастіше.
Коли життя завершується і ми оглядаємось назад, то розуміємо, як багато мрій так і залишились мріями.
Більшість людей не здійснили навіть половину своїх бажань і, помираючи, розуміли, що це через їхній власний вибір, який вони зробили чи не зробили".
Я шкодую, що працював так багато"Це я чую майже від кожного чоловіка, за яким доглядала.
Вони пропустили дитинство власних дітей та мало проводили часу зі своїми партнерами по життю.
Жінки також на це скаржаться, але більшість пацієнтів похилого віку, а в ті часи головними годувальниками були чоловіки".
Я шкодую, що не мав мужності виражати власні почуття
"Багато людей пригнічували свої почуття, щоб залишатися в гарних стосунках з іншими.
В результаті, вони прожили посереднє життя й так і не стали тими, ким мали здібності бути.
Біль та обурення, які вони носили в собі, дали поштовх багатьом хворобам".
Я шкодую, що втратив зв'язок зі своїми друзями
"Часто люди не розуміють, як багато значення мають для них старі друзі, аж поки не усвідомлюють, що доживають останні тижні свого життя й не завжди можливо вийти з друзями на зв'язок.
Багато людей шкодували, що вони не вкладали в дружбу тих зусиль, яких вона заслуговувала.
Всі сумують за друзями, коли помирають".
Я шкодую, що не дозволяв собі бути щасливим
"Несподівано, але люди часто шкодують про це.
Багато хто не усвідомлює, що щастя – це вибір.
Люди застрягли в старих моделях та звичках.
Так званий "комфорт" стабільності заповнив їхні емоції і їхнє фізичне життя.
Страх змін змушував їх удавати іншим та собі, що вони задоволені.
Але глибоко в душі вони бажали вільно сміятися й знову мати легковажність життя".
