«Дівчина-усмішка; постійний позитив; вона не знає про втому», - це все можна почути про журналістку Андріану Баран. Хоч о шостій ранку на сміттєзвалищі, хоч о півночі в очікуванні виборчих бюлетенів, та ця дівчина не прибирає щиру усмішку з обличчя. Завжди на зйомках, завжди у русі, завжди на позитиві. У кадрі – серйозна та зібрана. А яке життя в Андріани, коли вимикаються камери?
Розпочнемо із короткого бліцу, аби ти розігрілася перед розмовою. Телебачення чи друковане медіа?
- Телебачення, бо це емоції.
Пряме включення чи сюжет в записі?
- Однозначно пряме включення. Як коли я їх боялась, так зараз обожнюю.
Каре чи довге волосся?
- Напевно, довге. Але до каре ще точно повернуся. Після весілля (усміхається).
Ситуація: за 5 хв пряме включення, яке неможливо перенести чи відмінити, а ви з оператором у різних машинах у заторі. Що робитимеш?
- Запишу псевдо-включення
Дуже дорогий сюжет чи вечір із сім'єю?
- Однозначно - вечір із сім’єю. Ніколи не проміняю роботу на рідних. Який б там дорогий сюжет не був
Тепер поговоримо відвертіше. Дуже часто журналісти не мають фахової освіти. Яка ж професія повинна була бути в тебе, якщо подивитися на диплом?
- Навчалася на філологічному факультеті. Спеціальність: українська мова та література. Коротше кажучи, я мала стати вчителем у школі. І навіть серйозно над цим замислювалася. Але доля розпорядилася інакше. В один прекрасний день я побачила оголошення у соцмережах, що певний закарпатський відеопортал шукає журналіста. Я, не думаючи, їм написала. Мені відповіли - приходь завтра. Потім перенесли зустріч на післязавтра. І я прийшла. Почала стажуватися. І мене взяли.
Де встигла попрацювати у сфері медіа? Яке місце роботи найбільше припало до душі?
- Встигла попрацювати на закарпатському відеопорталі і на 3-х всеукраїнських телеканалах. Усюди було по-різному. Різні емоції, різні люди, різна специфіка. Що найбільше припало до душі? Напевно, все-таки моя перша робота. Регіональний відеопортал. Звідти все почалося. Там я черпала досвід, який мені знадобився в подальшому. З цим періодом було чи не найважче прощатися.
Що найбільше тобі подобається і не подобається в роботі тележурналіста?
- Подобається: купа нових знайомств, багато героїв моїх телесюжетів стали моїми друзями. Подобається те, що ти в центрі всіх подій. Це та робота, яка не набридає. Бо кожен день не схожий на інший. Не подобається: те, що важко щось запланувати.
Яка зйомка видалася тобі найважчою? Чи зможеш пригадати свою найекстремальнішу зйомку?
- Найважча зйомка - сюжет про сім’ю, яка після пожежі у будинку просто залишилася на вулиці. І зйомки у відділенні недоношених дітей. А ще: похорони військових, які загинули на Сході. Найцікавішу не виділю. Мені цікаво все. Найекстремальніша - світанок на сміттєзвалищі.
У житті можна чітко поставити власні кордони та визначити теми-табу. А ось наскільки реально це зробити в роботі журналіста?
- Не завжди є можливість відмовитися від зйомки. Але можу, якщо це зачіпає мої переконання. Ще не знімала жодного сюжету про так звані «релігійні війни». Це моє табу. І ніколи не буду лізти людям в душу. Хоч який би це не був ексклюзив. Наприклад: записувати інтерв’ю з батьками загиблого на війні сина. Ніякий ексклюзив того не вартий.
Твоя професія досить динамічна, а часом максимально непередбачувана. Чи були якісь курйози?
- Курйозів було дуже багато. Коли за 2 хвилини до прямого включення виключається камера через сильний мороз. Або, коли хтось раптово влізає тобі в кадр. Дуже запам’яталося включення на сміттєзвалищі: коли за мною пильно спостерігали з півсотні ромів. (сміється)
Яка Андріана поза роботою? Чи є якісь захоплення?
- Танці і подорожі - це основні мої хобі. Зараз під час пандемії залишилися тільки танці.
Наскільки велика твоя любов до подорожей?
- Моя любов до подорожей... Її не описати словами. І не описати словами й те, як мені зараз їх бракує. Об’їздила я 17 країн світу. Це як і найближчі, так і дуже далекі. Для мене подорожі - це завжди люди. Така асоціація. Я майже ніколи не ночую у готелях. Живу у місцевих. Снідаю тим, чим вони. Переймаю їхню культуру на повну. У Швейцарії жила у двох пенсіонерів, які у свої 75 катаються на лижах. А вдома у них немає телевізора. Натомість грає класична музика. Дуже запам’яталася Фінляндія. Бо добиралися туди на паромі. Особлива любов - це Іспанія. Сюди я ще точно повернусь.
Ти пасивний чи активний турист? Лежиш на пляжі чи максимум екскурсій і прогулянок?
- Якщо це море - то 50 на 50. Довго лежати на пляжі мені набридає. Обов’язково комбіную із екскурсіями і активним відпочинком. Саме в Туреччині я вперше літала. Стрибнула у безодню. І літала над Середземним морем і горами. Це було фантастично.
Чому ж почала танцювати? Бракувало нових емоцій?
- Танці були в моєму житті ще в дитинстві. Щоправда, недовго. Займалася бальними танцями. Та не було партнера. Потрохи закинула. І тільки через 20 років танці повернулися в моє життя. Тільки уже латиноамериканські. Я давно захоплююся цією запальною музикою і гнучкими жінками, які так вміло володіють своїм тілом і танцюють бачату, чи сальсу. І подумала: а чому б і мені не спробувати? Так і почалася моя уже друга, але така особлива зустріч із танцями.
Певно, маєш на меті професійні заняття?
- Якщо порівняти перше заняття і зараз - то успіхи є. Спочатку рухи були якісь недолугі. Зараз - з’явилася пластика. Я не маю на меті підкорювати сцену, чи займатися професійно. Це для душі, для себе. Аби почуватися ще більш жіночною і сексуальною.
Від першого нашого знайомства і досі я жодного разу не бачила тебе сумною. Засмученою – так, але не сумною. Що може стерти твою постійну усмішку і позитив?
- Якщо чесно - мало що може стерти усмішку і позитив. Я більше оптимістка, ніж песимістка. Але все ж є те, що може змінити усмішку на сльози - це хвороби і втрата близьких мені людей.
Яким було твоє найбільше розчарування в житті?
- Моє найбільше розчарування - це те, що люди за усмішкою можуть ховати стільки злості і негативу! І ще одне розчарування - це підлість і брехня. Люди заради власної вигоди ладні йти по головах. Усі ми не без гріха. Але, як на мене, мають бути межі.
Ти – журналістка, твій наречений – оператор. Як живеться парі, де обоє з медіасфери? Чи були якісь випадки конкуренції? Чи говорите про роботу вдома?
- О-о-о, такій парі живеться весело. Але й дуже класно. Чому? Бо робота специфічна, тут немає конкретних графіків. От ти працюєш з 8:00 до 18:00. Ні! Тут ти можеш зірватися на зйомку о 6 ранку і о 1 ночі. І це дуже добре, коли твоя половинка з цієї ж сфери. Бо розуміє всі ці нюанси. Про роботу вдома стараємось не говорити. Але «проскакує». (сміється)
Який відсоток твого часу ти перебуваєш у інформаційному просторі? Коли відпочиваєш від новин?
- Інформаційний простір мене поглинув. Я починаю свій день зі стрічки новин. Навіть у вихідні гортаю. Щоправда, не так активно, як в будні. Від новин відпочиваю у відпустці. Тоді фейсбук і стрічку новин навіть не відкриваю. Тоді мій мозок релаксує на повну.
Шалений ритм, напевно, дуже виснажує. Де береш сили на постійний гарний настрій?
- Мій ресурс - це відпочинок. Я вмію відпочивати. І пишаюсь цим. Майже кожні вихідні ми кудись їдемо за місто. Зустрічаємось з рідними, друзями. Зазвичай, сил мені завжди надавало планування нової подорожі. Зараз - я вже мрію, аби ті кордони відкрили у всі країни без перешкод і я знову відчую себе туристкою. Ох, сил з’явиться дуже багато!
Ти точно маєш якусь мрію. Поділишся хоча б частинкою?
- Моя мрія: здорова та щаслива родина, сміх дітей, які своїми маленькими ніжками бігають по хаті. Світлий і затишний будинок. Квитки на літак. Подорожі вдвох і всією великою сім’єю. І щоб завжди було до кого прийти і поплакати в плече.
Якщо вже ти зачепила тему дітей, то я знаю ще один цікавий факт, пов'язаний із тобою та малюками. Здогадуєшся, на що я натякаю?
- Ти про роботу нянею? Так, було і таке в моєму житті. Я пам’ятаю ще з дитинства, коли до батьків приходили гості - завжди забирала всіх дітей і йшла з ними гуляти. Хоча самій було всього років із 10. Дітей я завжди любила. А от працювати нянею почала з 20-ти років. Діток у мене було троє. Це такий цінний досвід для мене! Я дуже люблю згадувати той період. Сил мені завжди вистачало. З дітлахами було справлятися дуже легко. Я й не пам’ятаю якихось проблемних моментів, якщо чесно. Вигадувала різні ігри, ми багато гуляли, читали і розмовляли. З дітьми завжди була на одній хвилі. І, мені здається, вони це відчували. Ну я зв’язок відчувала точно. Це навіть важко назвати роботою. Я просто насолоджувалася моментом. І цей момент був прекрасний!
Чи уявляєш своє життя без журналістики?
- Журналістика - частина мене. Без неї я вже не уявляю своє життя. І зрозуміла це тоді, коли вдарив карантин і наша знімальна група потрапила під скорочення. Ми сиділи вдома майже 3 місяці без роботи, без зйомок, без шалених графіків. І я зрозуміла- що це не я. Я вже не можу без цього.
Якщо підсумувати, то яка усе ж тележурналістка Андріана Баран у житті поза камерами?
- Андріана вдома буває рідко. А якщо відверто, то, як тільки я переступаю поріг будинку - відкладаю телефон куди подалі. Переодягаюсь у зручний одяг і, як би це банально не звучало - зазвичай, іду готувати їсти. Та найбільше люблю бути вдома на вихідних, коли нікуди не потрібно йти. Тоді неспішно п’ю каву і снідаю на подвір’ї. До речі, уже відкрила літній сезон. Удома - добре…
Діана Шух
