Від початку 2021 року лише в українському шоу-бізнесі відбулося шість гучних розлучень. Причини називають різні: від побутових конфліктів до аб’юзу та зрад
Кількість розірваних шлюбів за І квартал 2021 року склала 6 724. Звісно, це в п’ять разів менше, ніж кількість зареєстрованих шлюбів, але все одно чимало людей виявили бажання перебувати у статусі «екс». 80% розлучень в Україні ініціюють жінки. Ця цифра пов‘язана часто з домашнім насильством, з емоційною відстороненістю чоловіків, і з тим, що сімейні стосунки жінкам не подобаються емоційно. Коли закінчується перша закоханість - виявляється, що чоловіки не вміють керувати своїми емоціями, мають низький рівень емпатії та небажання вкладати зусилля у стосунки і в сім‘ю. А ще часто дорослі люди не чують одне одного і не вміють говорити про свої потреби. Працювати над збереженням стосунків також у більшості випадків починають жінки. Саме вони шукають двері психолога, який зможе допомогти врятувати шлюб.
«Чи часто звертаються за допомогою? Це залежить від причин розлучення і від мети. Наприклад, у випадку сімейного насилля за міжнародними протоколами категорично не рекомендується терапія пари, оскільки це підвищує ризики для сторони, яка потерпає від насильства. Коли це критична різниця у цінностях - тут теж примирення неможливе, можливо пошукати способи розійтися мирно. Якщо ж питання у здатності чути одне одного - то тут є можливість до діалогу. У будь-якому разі терапія може бути корисною - чи щоб підтвердити рішення розлучатися, чи щоб спробувати відремонтувати зламане, але щоразу це буде різна історія», - каже психологиня Наталка Касим.
Зради, насильство, безгрошів’я, ігроманія, заробітки – це лише ті причини, які лежать на поверхні більшості шлюбів. На Закарпатті, як і в регіонах, де релігія має достатньо сильний вплив на людей, чисельність розлучень дещо менша, адже церква допомагає пережити скрутні часи та проповідує важливість сімейних цінностей, гармонії та спокою.
Одним суттєвим наріжним каменем у шлюбі є питання заробітків. Коли один із подружжя вимушений покидати домівку, аби прогодувти сім’ю, то такий «шлюб на відстані» має ймовірність не витримати це випробування. Якщо ж обоє у подружжі вміють чути один одного, підтримувати, бути опорою та стимулом працювати над собою та над стосунками – можливо врятувати те, що вже тріщить по швах.
У 2020 році увесь світ поглинула пандемія, яка і досі не випускає нас із її міцних лещат. Левова частка розлучень за минулий рік аргументувалася саме цілодобовим перебуванням подружжя на одній житловій площі.
«Я не маю точних цифр. Але за моїми спостереженнями, у замкнених разом людей загострилися ті проблеми, які були і з‘явилися нові. Це надзвичайно важкий період і там, де були підтримка і емпатія у два боки - ця криза переживається легше, а там, де стосунки були нерівними, де хтось викладався часом і емоціями більше – той, хто викладався, втратив забагато ресурсів. Не забуваймо тут іще й про нестабільність і втрату роботи багатьма людьми, фінансові труднощі. Це, звісно ж, відображається і на почутті безпеки, і на душевній рівновазі, а значить і на стосунках», - додає пані Наталка.
На етапі остаточної крапки у стосунках починається вирішення питання офіційного розлучення.
«Легше в усіх відношеннях сімейним парам, які ще не встигли або не змогли народити дітей, а також набути спільне майно. Таке подружжя в позасудовому порядку може звернутися з спільною заявою в органи РАЦС для реєстрації розірвання шлюбу і після закінчення одного місяця з дня подачі заяви отримати відповідне свідоцтво. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із нотаріально посвідченим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини», - коментує адвокатеса Олександра-Іванна Шух.
Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 р. (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 р. і набула чинності для України 27.09.1991 р.), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Зрештою, після всіх перипетій настає фінальний етап – усвідомлення завершення стосунків і початок нового життя. Для когось – це найважчий момент життя, а хтось навпаки видихає з полегшенням і відкритим серцем.
«Тут нема однієї відповіді, бо в кожної людини свій набір установок і реакцій, ми всі по різному переживаємо смерть стосунків. І щоб вийти з цієї кризи з переосмисленням цього досвіду і не тягнути його в нові взаємини, краще звернутися до фахівців. Тим більше, що така криза може бути хорошим стартом до чогось нового і гарного, навіть коли зараз здається, що пережити цю втрату неможливо. Я дуже люблю цю тему, в ній насправді багато радості і нових можливостей в майбутньому. І є місце для нової любові і щастя», - додає психологиня.
Діана Шух
