Чемпіонат Європи з футболу UEFA EURO 2020 видався дуже незвичним з багатьох причин, і не лише тому, що проходить у році 2021-му
Таких обмежень на входах і трибунах стадіонів вболівальники ще не бачили, а закриті кордони не дозволили багатьом любителям футболу повболівативживу за свої національні збірні. Стосується це, звісно, й українців, та все ж знайшлися ті, хто попри всі труднощі й обмеження добилися того, щоб опинитися на трибунах і підтримати нашу команду. «
Про Захід» вирішив розпитати у кількох закарпатців, котрі змогли таки потрапити на стадіон, який він: футбол в умовах карантину?
Про перший матч між Україною та Нідерландами говорити не будемо – потрапити на стадіон в Амстердамі громадяни України не могли через дуже суворі обмеження, дозволялося це лише резидентам ЄС. Зате вже на другу гру, з командою Північної Македонії, приїхати до румунського Бухареста змогли кілька тисяч українців. Звісно, якби не карантинні обмеження, можна було б очікувати на грі такого рівня кілька десятків тисяч наших вболівальників, однак Румунія дозволила заповнити стадіон лише на 25% та й труднощі з перетином кордону багатьох від подорожі утримали.
Одним із тих, хто все ж дістався трибун бухарестського стадіону, був мукачівський підприємець Антон Болдижар. У коментарі «Про Заходу» він розповів, що мав квитки на цей матч ще у 2019 році, вигравши їх на аукціоні UEFA. «Почну з того, що у 2012 році я з дружиною поїхав на Євро-2012 у Донецьк і в поїзді познайомився з хлопцями з Тернополя, котрі теж їхали на гру. Ми почали дружити, разом їздили на цікаві ігри – і саме один із цих хлопців, Тарас, допоміг потрапити на матч нашої збірної проти Македонії. Коли три роки тому стало відомо, що Україна проходить на чемпіонат Європи, я зареєструвався на сайті UEFA і взяв участь у аукціоні-розіграші квитків. Ми з дружиною подали пропозицію на 8 квитків, виграли 4. Але Євро у 2020 році перенесли, а у 2021-му зробили нові квоти і UEFA провело новий аукціон, після якого мої квитки пропали. Тоді й виручив тернопільській товариш Тарас, котрий виграв 8 квитків. Він переслав мені і моїм мукачівським друзям чотири з них, ми зареєструвалися, сіли в автомобіль і поїхали в Бухарест. Кордон перетнули у ПП «Дяково», там пред’явили, крім паспортів, ще й свіжі ПЛР-тести, іменні квитки на матч та страховки.
До Бухареста приїхали ввечері напередодні матчу, там зустрілися з друзями з Тернополя. Оселилися у готелі, а на наступний день пішли шукати медичний центр, який міг би видати нам спеціальні ковіднібраслети. Коштував такий браслет 1 євро, його видали, звіривши ПЛР-тест з іменним квитком. Без браслету вболівальників не пускали на стадіон, тому він потрібен обов’язково. Цікава історія сталася зі мною на вході до стадіону. Річ у тім, що на матчі я всюди їжджу зі своїм прапором, на якому є надпис «Мукачево». А тут його пронести на стадіон не зміг, на вході категорично заборонили, запідозривши, що там можуть бути написані якісь політичні гасла. Я охоронцю показував «Вікіпедію», пояснював, що це моє рідне місто, але не подіяло. Тож змушений був прив’язати прапор на паркані біля входу (там вже були кілька інших українських прапорів з назвами міст, я точно бачив напис «Надвірна»). Протягом всієї гри дуже переживав, чи не пропаде там мій прапор, але коли вийшов зі стадіону, він був на місці.
Фото2
Щодо атмосфери на трибунах, то вона була дуже незвичною. Все ж таки стадіон, де зібралися 50 тисяч вболівальників, дуже відрізняється від стадіону, де їх лише 10 тисяч. Мені важко сказати, скільки на трибунах було українців, мабуть, близько 4-5 тисяч, але візуально нас було більше, ніж македонців. Вільного місця було дуже багато, звісно, мало хто дотримувався вимоги сидіти через один стільчик, на трибунах це ніхто не контролював. Маску на трибунах можна було зняти, але на входах і виходах треба було її одягнути, стюарди робили зауваження.
А після матчу, оскільки через коронавірус не було організованої фан-зони, вболівальники розважалися окремо, хто як міг. Ми відсвяткували ввечері, а наступного дня поїхали додому. Добре і те, що Україна зараз в зеленій зоні і нам не треба було по поверненні додому сидіти два тижні в обсервації», – розповів Антон.
Була на трибунах матчу «Україна-Північна Македонія» і велика компанія з Ужгорода. Один із її учасників, ужгородець Дмитро Макара, ділиться своїми враженнями: «Я мав квитки на матч ще за два роки до цього. Не здавав їх попри те, що ніхто не знав, чи проведуть Євро-2020 взагалі, коли це буде і в яких умовах. Але багато хто свої квитки здавав, тому навіть при обмежених квотах їх легко можна було купити будь-кому.
Фото3
З Ужгорода ми виїхали великою компанією на двох машинах. Кордон перетнули у Дякові, а до Бухареста приїхали зранку у день матчу. Трохи відпочили, погуляли, влаштувалися в готелі, неподалік якого якраз працював пункт, де за 5 лей можна було отримати ковідний браслет. З тими браслетами пішли на стадіон. У день матчу в Бухаресті було жарко, а на трибунах під навісом взагалі дуже парило. Тому всі познімали маски, хоча на табло постійно попереджали про дотримання дистанції і носіння маски. Через ту спеку після гри ми виходили зі стадіону у такій тиші, ніби наша збірна програла, – всі були дуже втомлені. Але ввечері, відпочивши трохи в готелі, ми все ж відсвяткували перемогу, хоча, мушу визнати, у македонців святкувати виходило краще (попри те, що вони програли).
Фото4
Македонці нам взагалі дуже сподобалися: привітні, дружелюбні і веселі люди. Вони нас вітали, вони були такі щасливі, святкували, співали пісні, танцювали! Наступного дня наша компанія ще хотілапогуляти по місту, але почалася сильна злива, тож ми поїхали додому». Дмитро каже, що закарпатців на трибунах того матчу було приблизно сто. А ще, на відміну від мукачівця Антона, йому вдалося пронести на трибуну прапор з надписом «Ужгород» і гербом Закарпаття. В його випадку стюард це не лише дозволив, а й навіть показав на трибунах місце, куди ужгородці могли повісити свій прапор, щоб його гарно було видно з поля.
А от наступна наша співрозмовниця, підприємицяНаталія Росул з Ужгорода побувала і на матчі «Україна-Північна Македонія» і на третій грі збірної України – з командою Австрії. Футбол Наталія з чоловіком та сином хотіла поєднати з відпочинком на морі, тож її сім’я долучилася до туру, організованого спільнотою «Вірні Україні». Цей автобусний тур бур продуманий так, що два автобуси з уболівальниками їхали до Бухареста на матч нашої збірної з Північною Македонією, звідти рушали на кілька днів до болгарської Варни, а дорогою назад знову заїжджали до Бухареста на гру «Україна-Австрія».
Фото5
«Спочатку я не планувала бути на стадіоні, бо ми мали лише два квитки – для чоловіка та синаМаксима (до речі, саме він був ініціатором мандрівки, бо дуже любить футбол, є воротарем U-17 ФК «Минай» ДЮФЛ) , – розповідає Наталія. – Але чоловік через роботу мусив скасувати подорож, тому на футбол пішла я. Обидва матчі мені дуже сподобалося, атмосфера на стадіоні і в місті була чудовою. У матчі з Македонією хочу відзначити македонців-уболівальників – вони були дуже привітні і до, і після гри. На жаль, ми не залишилися у Бухаресті надовго, одразу після матчу поїхали до Болгарії, але в дорозі у нашому автобусі було своє святкування, всі були переповнені емоціями, дуже раділи нашій перемозі.
Коли ми знову приїхали до Бухареста на гру з командою Австрії, наші ПЛР-тести були вже недійсні, тож ми мусили здати у медичних центрах експрес-тести (коштувало це 40 лей), аби отримати нові ковідні браслети. Австрійських вболівальників на трибунах було набагато менше, ніж македонців у першій грі. Тому українців на їхньому фоні було помітно більше. Невдовзі після гри ми сіли до автобуса і в супроводі поліції поїхали в бік кордону. Не знаю, чому нас супроводжували, можливо, боялися, що ми – якісь футбольні хулігани, щось їм поламаємо. Або це просто карантинних обмежень стосувалося. Загалом же мені ця мандрівка дуже сподобалося. Вже кілька днів, як ми повернулися, а мене ще досі емоції переповнюють».
Фото6
Ми не знаємо, чи будуть українські вболівальники на стадіоні в Ґлазґо, де наша збірна невдовзі гратиме з командою Швеції. Та сподіваємося, що хоча б представники нашої діаспори зможуть потрапити на трибуни, аби підтримати команду України. Ми ж триматимемо за неї кулаки тут.
Матеріал "ПроЗахід"
