Якщо на Гаморі стихли молоти - трапилась біда. Або ж таке, що вибивається з буденного ритму жителів Лисичова. Більше 300 років тут не припиняють кувати - звуки молота на селян діють заспокійливо. Навіть попри те, що їх чутно далеко за межі водяної кузні. Гамора вже давно стала символом та частиною життя тутешніх
Гамору писали й розповідали чимало. Її історія унікальна та сповнена яскравих моментів. Однак пострадянський період та економічна нестабільність далися взнаки - кузня потребує відновлення. Благо тут зостались працювати ті, хто присвятив їй своє життя.
Працюють на кузні двоє ковалів. Виготовляють сільськогосподарський реманент - 20 мотик чи лопат за зміну, це необхідний щоденний мінімум аби колесо та механізм молота не зіпсувались. Довгий простій - фатальний для кузні. Однак зароблених коштів заледве вистачає на витратні матеріали.
Михайло не тільки кує, а й стежить за станом давнього механізму. Каже, зараз мало тих, кого можна навчити "слухати" та "розуміти" молот. Учнів не вистачає.
Асистує Михайлу Василь із символічним прізвищем Коваль. За два роки вивчив чимало - однак аби досконало пізнати механізм, потрібно ще чимало.
Чоловіки пишаються, що працюють на єдиній в Україні водяній кузні. І тільки їм відомі таємниці роботи з нею. Втім без фінансування та вчасного ремонту існує загроза втратити історичну пам‘ятку, яка функціонує і по нині.
Виготовлення інструментів, туристи та фестиваль ковальства - три фінансові кити на яких тримається водяна кузня, а ще на відданій праці ковалів та пана Віктора, який має на меті відродити славу "Гамори".
