Бажання, загадані біля стародавнього Каменя щастя, збувалися в багатьох поколінь
Цей камінь місцеві жителі називають по-різному: Камінь щастя, Камінь бажань, Камінь закоханих.
Про це йдеться на сайті Дороговказ
Сільські старожили розповідають, що в минулі часи чоловіки, які косили поле, і жінки, які прибирали з поля сухе сіно, любили біля цього каменя прилягти, відпочити, перекусити. У цей момент люди говорили про свої життєві проблеми та біди, висловлювали свої побажання, плани на майбутнє, а може, і мрії. І стали поступово звертати увагу на той факт, що бажання, які вони висловлювали біля каменя - збуваються.
Наприклад, у сім'ї, де тривалий час ніяк не могла народитися дитина, раптом народжувалася дитина, яку так сильно хотіли, а у інших - життєві негаразди, які йшли нескінченною низкою, залишалися в минулому, у третіх - фінансовий стан нарешті поліпшувався, у деяких людей хвороби, які мучили їх багато років, проходили.
Поступово й ужгородські жителі, а також жителі інших сіл, повіривши в незвичайні властивості каменя, почали приходити, просто посидіти, подумати і щось напевно попросити або загадати біля каменя. Стало звичаєм, що після вінчання в церкві молодята обов'язково їдуть на возах до каменя і просять у нього щастя для нової сім'ї та побільше діточок.
Сільська жителька - бабуся Марія, якій більше 70 років, розповідає, що ще її бабуся ходила до цього каменя і загадувала, доторкнувшись до каменя, бажання.
«...Пам'ятаю я камінь ще з дитинства, коли ми були маленькими дітьми. До нього прибігали, завжди біля каменя хтось сидів. У дитинстві я цьому особливого значення не надавала, багато чого просто не розуміла. Якось я у своєї бабусі запитала: «А чому люди сидять біля каменя і розмовляють із ним, просять щось, загадують?». На що мені моя бабуся відповіла: «Люди вже давно стали помічати, приходячи до нього, що він має якусь привабливу силу, і бажання, загадані біля нього, збуваються. Стали ще й здоров'я просити, і, дійсно, деякі нездужання стали у людей проходити. Вони лягали на камінь або стояли біля нього, доторкнувшись, і молилися про одужання».
Пам'ятаю, як моя бабуся, а потім і моя мама казали, що на камінь вони молилися, як на Христа. Коли я підросла, і прийшов вже час йти заміж - я приходила до каменя, загадувала на майбутнє, просила хорошого, щасливого життя, доброго чоловіка, здоров'я, сідала біля каменя та молилася. Через деякий час я зустріла гарного хлопця, і ми одружилися. Він про мене дуже дбав, був добрий, порядний, поважав та піклувався все наше спільне життя. Якось я і чоловіка до каменя відвела, хоч він не дуже вірив, але як потім зізнався, що все-таки загадав бажання.
Мені було цікаво знати, звідки там з'явився цей камінь, і я стала дізнаватися у місцевих старожилів, чи знають вони історію про камінь. Вони мені відповідали, що скільки себе пам'ятають, стільки й камінь там стоїть. Я дуже хочу, щоб наші діти, онуки знали про цей камінь та його силу, бо роки йдуть, старожилів, які б могли розповісти більше про камінь, давно вже немає в живих, а мені скільки Бог ще дасть прожити - не знаю, тому і хочу донести своїм онукам, людям про камінь та його силу...».
Камінь знаходиться в 10 км від м. Ужгород, в с. Оріховиця. Туристи, які приїжджають в Ужгород обов'язково йдуть до цього каменя. Збуваються їх бажання чи ні - час покаже.
