«П’ятий океан» - саме так називають небо. Щоб його підкорити, люди змайстрували найрізноманітніші види повітряного транспорту. Одні із найбезпечніших, які вміло поєднують романтику та екстрим – польоти на повітряній кулі. Завдяки Івану Островці така атракція стала можлива і на Закарпатті. За 10 років польотів чоловік ставав свідком освідчень на висоті, потрапляв в екстремальні ситуації та брав участь у всеукраїнських змаганнях із повітроплавання.
«Якось ми побували на фестивалі повітряних куль у Києві. Політали, нам сподобалося. І подумали, чому б такою справою не зайнятися на Закарпатті, знаючи що тут такої атракції немає. Спочатку це була сімейна бесіда, проговорили ризики, перспективи. І вирішили організувати польоти» -
зазначає пілот теплового аеростату Іван Островка.
З чого складається повітряна куля?
Тепловий аеростат (саме так у професійному лексиконі називають повітряну кулю) має краплеподібну форму та щільно покритий нейлоном, який не пропускає повітря та не горить. Довжина купола сягає 25 метрів, а об'єм - 2.5 тис кубічних метрів. Загальна вага пасажирів не має перевищувати 200 кг. Сам же тепловий аеростат сягає 360 кг. У районах Закарпаття кулю не підіймають вище 850-ти метрів від рівня моря. Хоча аеростат може підійнятися до 1500 м. А рухається апарат зі швидкістю 4-5 м/с. Принцип дії теплового аеростату простий: наповнення кулі гарячим повітрям з допомогою пальників. Потім до неї чіпляють кошик і поступово піднімають за допомогою мотузок.
До місця старту куля не повертається. А відтак кінцевий пункт приземлення передбачити неможливо. Одного разу під час таких «прогулянок» кулю зі Свалявщини віднесло аж до Мукачева!
«Ніколи не буває двох однакових польотів, бо ми віддаємося стихії. Бувало, що ми приземлялися у лісі. Коли я стартую, знизу залишається автомобіль. Ми підтримуємо радіозв'язок, щоб завжди знали де саме я літаю. І коли приземляюсь, кажу свої координати. Часом легковий автомобіль не може проїхати, щоб нас забрати. Тоді залучаємо коней, вантажимо на віз і так повертаємося додому» - розповідає Іван Островка.
Відповідно до законодавства України, аеростат – повітряне судно. А отже, експлуатувати апарат може виключно навчений і ліцензований пілот. У повітрі ж його основне завдання: вловлювати потоки повітря. А в гірських місцевостях - бути напоготові до непростих приземлень.
Перші експерименти та тварини у гондолі: як виник тепловий аеростат?
Майже 3 століття тому польоти у повітрі здавалися чимось нездійсненним. 1782 року у Франції жили два брати Монгольф’є. Жозеф та Етьєн мали власну паперову фабрику, відтак бізнес приносив достатньо грошей для наукових захоплень братів. Перший успішний запуск кулі, котра отримала назву «монгольф'єр», брати здійснили в червні 1783 року.
Льняний мішок, покритий шаром паперу та наповнений гарячим димом злетів на висоту близько 1800 метрів. Наступний політ відбувся у Версалі, на очах французького короля Людовика XVI і його дружини Марії Антуанетти.
Брати здійснили запуск повітряного апарату, в гондолі якого помістили вівцю, півня і качку. Куля приземлилась через вісім хвилин із-за охолодження диму, пролетівши 2 кілометри з місця старту. Король був настільки вражений, що започаткував традицію: кожна людина, яка підніметься у небо, отримає шляхетний дворянський титул.
Тенденції сьогодення: наскільки популярні польоти на повітряній кулі?
Сьогодні в українському небі налічують більше 70-ти теплових аеростатів. Заробити на такому бізнесі – справа не з легких. Одна куля коштує до 30-ти тисяч євро. А вартість однієї прогулянки коливається від 6 до 8 тис грн. Окрім прогулянок, власники аеростатів пропонують змагання, фестивалі, рекламні акції та фотосесії.
Щороку тисячі пілотів та глядачів з'їжджаються до Франції на найбільщий у світі фестиваль монгольф’єрів «Lorraine Mondial Air Ballons». Тут встановлюють рекорди, змагаються у вправності та просто насолоджуються повітряними просторами.
А тим часом пасажири насолоджуються краєвидом. Дивне відчуття відірваності від землі та віддачі стихії. Зворушлива, захоплива та доволі екстремальна подорож до піднебесся.
В епоху розвитку надшвидкісної авіації популярність розмірних та неконтрольованих польотів можна пояснити хіба що нестримною любов’ю до видовищ та природньої стихії. Як і 200 років тому – єдине кермо – це вільні потоки вітру. І кожен політ – новий маршрут та досвід.
Іван Островка каже, закарпатці не надто довіряють такій атракції. Тільки спраглі на враження романтики наважуються на польоти, та навіть освідчуються на висоті. Та завдяки відданим своїй справі пілотам повітроплавання існує, а закарпатці мають можливість стати ближчими до небес.
