Три доби їхала на Закарпаття ромська сім’я Христових із Харкова. Вони дісталися Ужгорода евакуаційним потягом. 18 членів їх родини поселив у будинку закарпатських ромів, які виїхали за кордон пастор Степан Фечо. Живуть вони в Ужгороді вже майже місяць. 1 квітня дізналися, що їх дім у Харкові зруйнований. Свою історію сім’я Христових розповіла Суспільному
З Харкова родина виїхала 1 березня. Вимушена переселенка Ляля Христова розповіла:
“Взяли з погреба витягнули все, тому що нам далеко було, не можливо дістатися до метро, щоб там ховатися. А в нашому районі не було таких підвалів, щоб можна було сховатися. Де були триповерхівки чи п’ятиповерхівки, там уже заповнено було. А дід один нас охороняв: якщо нас засипле, щоб викопав нас. Ми не спали. Забігали в дім щось приготувати, але вже й не було, що готувати, бо магазина не було. Хліб ми не бачили 6 днів, взагалі не було нічого. Й ми намагалися якось виїхати звідти”, — розповіла вимушена переселенка з Харкова Ляля Христова.
Вимушений переселенець Добрій Христов розповів: “Я дивився у вікно, їдучи в потязі, я плакав. Плакав через те, що зараз потрібно все починати з нуля. Те, що створювалося роками працею, і далі втратити в один момент. Це прекрасне місто...Руйнуються магазини, в які вкладені мільярди, стоїш у черзі за хлібом – перед тобою закінчується хліб. Це страшно. Ну, ми приїхали у це місто, де живуть люди з душею, у кого велике серце. Вони нас поселили. Допомагають усім чим можуть. Самим важко, але в них є душа”.
“Уже й будинку нема. Й залишилися ми з дітьми, з сім’ями без нічого. Тиждень тому нам зателефонували, що в сина будинку нема. Три дні добиралися сюди з дітьми. Спасибі цьому місту, що допомогло нам. Поселили нас у цьому будинку. Ми тут 18 людей, у цьому будинку. Дають допомогу. Ну, це ж не вихід, розумієте...У нас міста нема. Кажуть, Харкова нема. Це важко...Я хочу додому. Ми там жили, народилися. Зараз ми зрозуміли, що таке — своє місто”, — розповіла Ляля.
“До вас приїхали, я не знаю скільки людей, напевно, пів міста вашого, й ви усім допомагаєте: поселяєте навіть у спортзалах, ресторанах — всюди перебувають люди ромської національності. По телевізору дивишся війну 1941 року, й душа розривається. А тут все на собі відчути. Є бажання кудись переїхати, почати з нуля, але повертатися нам нема куди. У нас нема міста, нема того прекрасного міста, яке було. Як кажуть, у ромів немає Батьківщини – не правда. Батьківщина там, де тебе люблять, де любиш ти”, — розповів Добрій.
Суспільне Закарпаття
