Ювілей Короля футболу є хорошим приводом згадати деякі цікаві подробиці життя та кар’єри одного з найкращих гравців у історії
Одного з тих, чиє ім’я або ж прізвисько (як у цьому випадку) асоціюється з футболом, чия слава з легкістю перетинала кордони у часи, коли світ ще не був настільки обплутаний комунікаційним павутинням. Два коротеньких склади вміщували в собі красу та магію футболу для кожного, хто захоплювався цією грою.
Отже почнемо розмову про Короля з найпростішого. Чи не зовсім?
Дата народження
Пеле відзначає день народження 23 жовтня. А у його свідоцтві про народження стоїть інша дата – 21 жовтня. Як так сталося? Батько зареєстрував сина аж 19 листопада, й досі сам Пеле не знає, чому в офіційному документі стоїть 21 жовтня.
“Може тому, – казав він, – що у Бразилії ми не надто вимогливі, коли йдеться про точність”.
Ім’я
Едсон Арантес ду Насіменту. Хіба ні? Батько хотів назвати сина на честь Томаса Едісона, але адаптувавши прізвище американського винахідника. Тож Пеле справді є Едсоном. Однак той, хто реєстрував новонародженого, записав ім’я з літерою “і”, тому потім вона часто з’являлася в офіційних документах.
Прізвисько
1943 року Жуан Рамос ду Насіменту, або ж Дондінью, батько Пеле, грав за “Васку”. Трирічного Діку (так називали маленького Едсона вдома) приводив на матчі його дядько Жорже. Ворота “Васку” тоді захищав Білé. Син Дондінью вимовляв “Пеле”, і зрештою це прізвисько причепилося до нього самого, хоч ще у школі Едсон навіть бився з тими, хто його так називав.
Перший клуб
Пеле грав за різні дитячі команди, але першим професіональним клубом у його житті був “Бауру Атлетику Клубі”. 21 березня 1954 року “Бауру”, чемпіон міста своєї вікової категорії, зустрічався з командою “Фламенгінью”, що була чемпіоном Ріу, тодішньої столиці Бразилії. “Бауру” виграв 12:1, 5 м’ячів забив Пеле. Йому було 13, а суперникам – 16.
Перед грою Пеле вискочив зі стадіону купити горішків й охоронець не хотів його пускати назад. Одначе зупинити Короля вже було неможливо.
“Сантос”
Валдемар ді Брітту, один із найкращих бразильських футболістів 1930-х, після завершення кар’єри працював дитячим тренером у “Бауру”. І мріяв про посаду держслужбовця у Сантосі, містечку неподалік від Сан-Паулу. Президент тамтешнього клубу, Атіє Жорже Курі, був депутатом парламенту, тож ді Брітту запропонував йому угоду: “Якщо сеньйор дасть мені цю роботу, я йому запропоную безкоштовно найкращого гравця світу”. 9 серпня 1956 року Валдемар, Дондінью та Пеле вперше з’явилися на стадіоні “Сантоса” “Віла Белміру”.
Перший гол
Свій перший м’яч Король забив 7 вересня 1956-го. Це був шостий точний удар “Сантоса” у товариському матчі проти “Корінтіанса” із Санту-Андре. Тим не менш у протоколі матчу (знову ці “офіційні” документи) було вказано, що шостий м’яч гостей забив Раймундінью. Минуло тринадцять років, Нелсон Серкарі, відповідальний за протокол тієї гри, усвідомив свою помилку, коли прочитав інтерв’ю Пеле зі спогадом про той гол, і виправив неточну інформацію.
Ворота команди із Санту-Андре захищав того дня третій голкіпер Заулар Торрес Родрігес (основний, Антонінью, був травмований, а його резервіст Арі не з’явився). Згодом на своїй візитній картці Заулар називав себе “голкіпер номер один Короля Пеле”.
Перший “провал”
За кілька тижнів після гри у Санту-Андре Пеле відправили на допомогу аматорській команді “Сантоса”, яка визначала чемпіона міста у матчі проти “Жабакуари”. За рахунку 0:1 Ромуалду Аррпі Філью, 17-річний арбітр поєдинку, призначив пенальті на користь “Сантоса”. Пеле пробив слабко, Фінінью відбив його удар.
“Мене освистали після матчу, – зізнавався Пеле. – І мені хотілося якнайшвидше повернутися до Бауру. Цього не сталося лише тому, що вранці я зіштовхнувся із Сабузінью, працівником клубу. Він упіймав мене на гарячому й дав добрячого прочухана”.
Король
Не так вже й багато часу минуло від цієї спроби втечі, а французький журнал “Парі Матч” проголосив, що у футболі з’явився новий король. На чемпіонаті світу 1958 року Пеле забив 6 м’ячів. Два з них – у фіналі проти збірної Швеції. У день вирішального матчу йому було 17 років, 8 місяців та 6 днів.
Хоч бразильці й не самі “коронували” Пеле, вони охоче почали використовувати цей “титул”. Ще й казали, що він є справжнім королем, бо його вибрали інші.
1958
Той рік був пам’ятним для Пеле ще з однієї причини. З липня до грудня він грав у чемпіонаті штату Сан-Паулу і забив 58 м’ячів у 38 матчах. (У одинадцяти з них Король не зумів вразити ворота. У п’ятьох робив покер, а “Іпіранзі” забив 5).
Gol de placa
На цьому стадіоні Пеле забив 5 березня 1961 року найкрасивіший м’яч у історії “Маракана”. Таку пам’ятну табличку (португальською placa) можна побачити на одному із найвідоміших стадіонів світу. На шляху до воріт “Флуміненсе” Пеле обіграв трьох захисників – Піньєйру, Кловіса та Алтаїра – і пробив у кут до того, як четвертий, Жаїр Марінью, наблизився до Короля.
Журналіст газети O Esporte Жоелмір Бетінг був настільки вражений, що замовив пам’ятну табличку, а вислів gol de placa увійшов до футбольного лексикону.
Воротар
Пеле подобалося грати у воротах не лише на тренуваннях “Сантоса” та збірної. Чотири рази він займав місце голкіпера в офіційних поєдинках.
4 листопада 1959-го на 65-й хвилині він замінив травмованого Лалá у матчі з “Комерсьялем”. Відбив три удари.
19 січня 1964-го у півфіналі Кубка Бразилії проти “Греміу” Пеле забив два м’ячі, а за чотири хвилини до фінального свистка перетворився на воротаря після вилучення Жилмара.
14 листопада 1969-го у товариському матчі з “Ботафогу” зі штату Параїба травмувався Жаїр Естевес і кілька останніх хвилин ворота захищав Пеле.
19 червня 1973-го відбувся матч, пам’ятний для Короля тим, що саме у ньому він забив свій єдиний олімпійський гол (з кутового). Однак на 81-й хвилині товариської зустрічі “Сантос” – “Балтимор Бейс” Пеле востаннє в кар’єрі став голкіпером. У всіх чотирьох випадках він не пропустив.
Суддя
9 листопада 1961 року арбітри Сантоса та Сан-Паулу грали товариський матч на “Віла Белміру”. Судити запросили Пеле, якому асистували форвард “Жабакуари” Селіу та центрбек клубу “Португеза Сантіста” Кловіс.
Пеле вилучив із поля Олтена Алвеса де Абреу, одного з найвідоміших тоді арбітрів. За 8 днів до цього Олтен вилучив Пеле у матчі чемпіонату штату між “Сантосом” та “Жувентусом”.
Значно частіше арбітри ставилися до Пеле не так суворо. У матчі проти “Ґуарані” він перекинув трьох захисників поспіль (м’яч при цьому залишався у повітрі), пробив у перекладину, від якої м’яч відскочив у газон. Суддя Жуан Етзел вказав на центр. Усі як один футболісти “Ґуарані” переконували Етзела, що м’яч не перетнув лінію. “Навіть якщо голу не було, я його зараховую, бо це було надзвичайно красиво – відповів рефері, – це гол Пеле і крапка”.
Француз Пьєрр Швінте потиснув Пеле руку після чудового голу бразильця у матчі з “Бенфікою” за Міжконтинентальний Кубок 1962-го.
У липні 1968-го “Сантос” грав товариський із олімпійською збірною Колумбії. Наприкінці першого тайму Ґійєрмо Веласкес вилучив Пеле. Нібито за участь у бійці, хоч Пеле серед забіяк не було.
Коли почався другий тайм і вболівальники не побачили Пеле на полі, вони почали освистувати суддю й погрожували йому. Тож головним арбітром став асистент Омар Дельгадо, який миттєво повернув десятку “Сантоса” на поле.
8-23-50
Рекордсменом “Сантоса” за кількістю м’ячів у одному матчі був Аракен Патуска. У травні 1927-го він відзначився 7 разів у поєдинку з “Іпірангою”. 1958-го Патуска заявив журналісту газети Folha da Manhã: “Наступного року мій рекорд впаде”. Аракен помилився на кілька років. Пеле забив вісім м’ячів “Ботафогу” з Рібейрау Прету 21 листопада 1964 року. (Матч закінчився 11:0).
Після цього “Ботафогу” звільнив тренера Освалду Брандау, який через 16 днів вже виводив на матч проти “Сантоса” “Корінтіанс”. Пеле забив ще 4, “Сантос” виграв 7:4 і продовжив тодішню безпрограшну серію проти “Корінтіанса”, що тривала зрештою 10 років (16 перемог, 7 нічиїх). Проти “Корінтіанса” Пеле зіграв 50 матчів і забив у них 50 м’ячів. Знову виграти чемпіонат штату “Корінтіанс” зумів лише 1977-го, за 12 днів після завершення кар’єри Короля.
Запасний
Лише одного разу Пеле починав матч на лаві запасних. 26 квітня 1970-го Бразилія грала товариський матч проти Болгарії. Маріу Загаллу тоді ще не був впевнений, що Пеле і Тостау зможуть грати разом. Тож у стартовому складі під десятим номером вийшов Тостау, а Пеле вийшов по перерві у футболці з тринадцятим номером.
Загаллу зрештою не займався дурницями, Пеле із Тостау грали на Мундіалі з перших хвилин.
Збірна
Король двічі прощався з національною командою. Аби не ображати мешканців Сан-Паулу та Ріу. 11 липня 1971-го на “Морумбі” зіграли з Австрією і Пеле забив останній зі своїх 95 м’ячів за збірну (77, якщо рахувати тільки “офіційні” зустрічі). За тиждень вже “Маракана” приймала матч Бразилія – Югославія. На стадіоні було 138.573 глядачі.
Гол з центра поля
На чемпіонаті світу 1970-го Пеле хотів забити збірній Чехословаччини ударом зі своєї половини. Тоді м’яч пройшов повз ворота й потім, якщо хтось забивав із такої дистанції, казали, що гравець “зробив те, що не вдалося Пеле”. Насправді ж Король відзначився саме таким ударом вже коли виступав за “Космос”. 19 червня 1977 року він забив у ворота “Тампа Бей Раудіс”.
Прощання з футболом
У Нью-Йорку Пеле опинився за кілька місяців після прощального матчу за “Сантос”. У американській команді він отримував 2,8 млн доларів на рік і був тоді найбільш добреплатним спортсменом світу.
Свій останній матч Король зіграв 1 жовтня 1977-го. До перерви він грав у футболці “Космоса”, після – “Сантоса”. Відзначився у першому таймі, після якого команди не мінялися половинами. Зробив це тільки Пеле.
Текст вперше опубліковано 23 жовтня 2020 року
Джерело: 24 канал.
