Цього дня вівчарі та й власники овець чекають з нетерпінням. Вперше, за 5 місяців вівці спускаються з полонин та повертаються до своїх господарів.
Цілі, неушкоджені та ще й добре вгодовані – аби так і було за цим стежить досвідчений ватаг Ілько Вербищук. Він ще малим подався вівчарити. Швидко опанував цю нелегку справу, а ще навчився робити добрий сир.
Чоловік – легенда у цих краях. Місцеві цілком довіряють Ільку дорогих їм овець – тварин, які годують та вдягають тутешні сім’ї. Хоч овець і меншає в регіоні – все ж тваринництво залишається важливою складовою господарства.
Загалом в отарі було понад 300 овець. Літували вівчарі з травня і по кінець вересня пройшовши півдесятка полонин: Левковиця, Погарський, Великий Медвежий та основне місце перебування – Перевал Околи, де бере свій початок річка Чорна Тиса. Траплялось різне – доводилось відганяти хижих звірів, рятувати тварин від граду та ховати їх від бурі. Втім без інцидентів все ж не обійшлось.
Віддаючи овець господарям – ватаг звітує перед кожним. Після вівці повертаються додому. Деяких навіть відвозять.
Розлучення овець – святкове дійство, адже для вівчарів це день, коли завершуються їхні турботи. Господарі розраховуються з ватагом та домовляються про наступний рік. Після розпочинається гуляння, яке не поступається святу проводів отар на полонину.
Підтримка традиційного господарства та всебічне сприяння у підсумку призводять до швидких темпів зростання поголів’я овець, адже ринок потребує відомих гуцульських продуктів: як от бриндза, вурда, виробів з вовни. Туристи охоче купують це, даючи імпульс до збереження високогірного скотарства.
Детальніше у нашому сюжеті:
