Чи змінилося наше спілкування після того, як усі почали говорити про особисті кордони? Як і нове покоління, ми вже розібрали п’ять нових етичних конфліктів й те, як їх розв’язувати
Шоста й остання історія серії «ЕМОЦІЙНІ КОРДОНИ» – про особисті кордони в родині й те, як правильно їх вибудовувати без почуття провини, у матеріалі від the-village.com.ua.
ПОЗИЦІЯ 1: СІМ’Я – НАЙГОЛОВНІШЕ, ЩО Б ТАМ НЕ БУЛО
«Родина – це святе» – одна з головних культурних настанов українського суспільства.
Підтримувати стосунки з батьками, родиною варто постійно, якими б складними вони для нас не були.
Родина є джерелом любові й турботи, місцем, у якому ми шукаємо захист і підтримку. Віддаляючись від сім’ї, ми можемо втратити абсолютну любов і прийняття, які начебто можемо отримати лише від рідних.
ПОЗИЦІЯ 2: ЯКЩО РОДИЧІ НАС НЕ ПРИЙМАЮТЬ – КРАЩЕ ОБМЕЖИТИ СПІЛКУВАННЯ З НИМИ
Внутрішній спокій і психічне здоров’я є запорукою гармонійного життя. Якщо родичі систематично знецінюють й надмірно втручаються в особисте життя – більш екологічним рішенням може стати рішучий захист особистих кордонів, обмежені теми для спілкування та віддалення від родини.
Адже жодна людина не повинна нести відповідальність за складний характер батьків, відповідати чужим очікуванням і задовольняти емоційні потреби рідних.
ЩО ТАКЕ «ОСОБИСТІ КОРДОНИ» В РОДИНІ ТА КОЛИ ЇХ МОЖУТЬ ПОРУШИТИ?
Спершу важливо враховувати обставини. Якщо ми, наприклад, досі ділимо спільну територію та взаємодіємо з нашими родичами через побут – це одні кордони. Коли ми живемо на окремій території та не ділимо побут і фінанси з родичами – це інший рівень кордонів.
Живучи окремо від рідних, комусь нормально зідзвонюватись раз на день, комусь – раз на тиждень. Як зрозуміти, що підходить саме вам? Спершу варто бути чутливим до власних потреб і не підлаштовуватись до поглядів близьких. Обираючи задоволення інших, у вас може виникати постійне невдоволення, що лише сприятиме погіршенню стосунків. Також пам’ятайте, що непрохані поради й настанови часто дійсно можуть порушувати наші кордони, але вони це не з бажання чинити зло чи опір. Наприклад, наші батьки можуть не розуміти та не знати, що для вас це некомфортно, адже вони найчастіше так проявляють турботу. – Аліна Шумак, психотерапевтка
Порушення кордонів у родині – досить індивідуальна історія. Адже наші особисті межі можуть змінюватися з віком чи в залежності від актуальних подій, які вимагають певної потреби одне в одному. У гармонійній сімейній системі дорослі діти не займаються емоційним обслуговуванням батьків. У таких родинах немає настанови: «Будь таким, як я хочу».
Порушення кордонів відбувається в момент, коли в нашому фокусі стоїть задоволення бажань іншого, а не власних. Досить часто саме порушення проявляється в турботі – небажаних порадах, висловленні власної думки тощо. І якщо така порада викликає у вас негативні емоції – злість, роздратування, дискомфорт, почуття провини чи образи, важливо проговорювати: «Напевно, ти так висловлюєш свою турботу, але цей спосіб мені не дуже підходить». Порушення відбувається там, де ви провели власну межу, але на неї однаково наступають. Якщо людина завчасно не сформувала прохання – не можна сказати, що це порушення кордонів. – Євгенія Чернега, психологиня, сертифікована екзистенційна психотерапевтка
ЧОМУ МИ БОЇМОСЯ ВІДСТОЮВАТИ ВЛАСНІ КОРДОНИ У СТОСУНКАХ ІЗ РІДНИМИ?
Існують культурні стереотипи: «Родина – це святе», «На батьків не ображаються». А ще є психологічний момент – ніхто не хоче обірвати стосунки з тими, від кого ми хочемо отримати любов і близькість. Тому, обмеживши спілкування з батьками, ми начебто втрачаємо надію отримати прийняття й визнання, яких прагнемо.
Також є почуття провини через конфліктні ситуації з родичами. Його причиною бувають суворе виховання й навіювання дітям почуття обов’язку, ніби вони мають виправдовувати очікування батьків – почуття провини є певною кнопкою впливу. Людина, яка зростає в такій родині, живе не своїм життям, відчуває страх перед кожним вибором, і робить його, спираючись на думки батьків. Подібна структура закладена в нашій культурі, ніби діти мають віддавати борг батькам. Ця концепція неправильна, адже працює лише в одну сторону. Утім, насправді це батьки несуть відповідальність перед дітьми, а діти не мають відповідати за їхнє щастя та виправдовувати очікування. До того ж якщо людина зростала без належної уваги та любові – їй важко віддавати їх, вона робить це вимушено. Коли людина зростає в любові – вона повертає не борг, а турботу за власним бажанням.
Аби подолати комплекс провини, треба працювати з побудовою особистих кордонів, розуміти, де вони виникають із власних, а де – з чужих емоцій. Не знижувати свою цінність і давати собі дозвіл жити своїм життям. – Євгенія Чернега, психологиня, сертифікована екзистенційна психотерапевтка
Від дистанціювання нас також зупиняє страх самотності й невідомості. Стикнувшись із непередбачуваністю світу, ми розуміємо, що якою б не була родина, вона для нас є зрозумілою й рідною, відмовитись від, хай і ненадійної, опори, буває страшніше та складніше, ніж «вийти у світ». Для нашої культури, де ще 20–30 років тому на одній території проживали відразу декілька поколінь, досить важко усвідомлюється саме поняття віддалення від родини. Для західних культур це більш зрозуміла ситуація: вирушаючи на навчання чи в сімейне життя, діти покидають будинок – відбувається сепарація. Цей етап необхідний для подальшої «репарації» – возз’єднання, але вже на позиціях рівності й без залежності – як дорослий із дорослим. У нас цей період не завжди відбувається, тому зберігається ієрархія, якою й обумовлені подальші стосунки. – Аліна Шумак, психотерапевтка
КОЛИ ВАРТО РІШУЧЕ ВІДСТОЮВАТИ ВЛАСНІ КОРДОНИ
Орієнтуючись на внутрішні відчуття, дайте собі відповідь на питання: «Навіщо мені це спілкування?». Якщо ніякої причини, крім того, що «вона – моя мама» та «я хочу отримати схвалення», немає – варто замислитись. У стосунках ми маємо щось отримувати. Навіть у непростих взаєминах, де немає близькості, ми однаково можемо знайти підтримку, опору чи натхнення. Якщо є моменти, заради яких ви хочете продовжити спілкування – стосунки варто зберігати. Якщо після кожної розмови ви відчуваєте себе, ніби в болоті, з якого доводиться вибиратися тижнями – варто обмежити ваше спілкування до певного кола тем, проговоривши, що й чому ви хочете змінити у вашій взаємодії.
Варто пам’ятати, що складний характер родичів не має до вас жодного стосунку. І коли докладені зусилля для порозуміння даремні, ви можете ухвалити рішення, зберегти стосунки чи ні.
ПОШИРЕНІ СИТУАЦІЇ ПОРУШЕННЯ ЕМОЦІЙНИХ КОРДОНІВ У СІМ’Ї:
• гіпертубота – коли батьки дорослої дитини порушують ті питання, які їх не стосуються, контролюють побут, особисте життя, зовнішній вигляд. А будь-яка незгода з ними викликає образи.
• знецінення – коли людина зростає з відчуттям, що вона «невдаха» та не гідна уваги рідних: «Та які в тебе можуть бути справи?», «Те, чим ти займаєшся – повна маячня».
• газлайтінг – коли родичі заявляють, що ваші спогади оманливі: «Такого ніколи не було» – намагання стерти чи підмінити спогади про конфліктні моменти.
• перекидання провини – емоційно незрілі батьки часто бояться відповідальності й у всіх конфліктах звинувачують дітей, виправдовуючись: «Ти мене спровокував», «Це ти винен».
ЯК МОЖНА ЕКОЛОГІЧНО ВІДДАЛИТИСЯ ВІД РОДИНИ, АБИ ЗБЕРЕГТИ ВЛАСНИЙ СПОКІЙ?
Якщо не виходить побудувати стосунки з родиною й окреслити кордони – є різні способи зменшення контактів і пошуку комфортної форми спілкування:
• зменшити час, який ви проводите разом
• визначити, яким є ваш зв’язок і що в ньому є неприйнятним
• окреслити теми, на які ви можете вести розмови
• відчувати, коли відбуваються маніпуляції, і присікати їх
• звернутися до психотерапевта, де ви знайдете опору та підтримку впродовж цього періоду
Важливо мати певну внутрішню опору, щоби сказати: «Не говори зі мною так», «Не використовуй такий тон», навчитись казати: «Ні» та «Поважай мене. Якщо ти хочеш зі мною спілкуватися, та бери до уваги те, що я говорю».
Можна також спробувати зробити перерву у складних стосунках й обов’язково проговорити, чим вона викликана:
• Я б хотів, аби наші стосунки будувалися інакше
• Я хочу оберігати власний комфорт, але наразі не знаю, як це можна зробити інакше
• Я б не хотів переривати спілкування, але наразі мені важко, я хотів би взяти певну перерву
ЯК НАВЧИТИСЯ ПРОГОВОРЮВАТИ КОНФЛІКТИ В РОДИНІ – ІНСТРУКЦІЯ
ЗАКРІПЛЕННЯ ТЕОРІЇ: ПСИХОЛОГ КОМЕНТУЄ РЕАЛЬНІ ІСТОРІЇ ЛЮДЕЙ
А також попросили психологиню прокоментувати ці історії: анонімно, без осуду та оцінок. Наша мета – розібратися, чому поведінка інших може засмучувати та як етично поводитися в момент конфлікту. Шукаємо рішення, які допоможуть різним поглядам гармонійно співіснувати.
