Сьогодні, на 74–му році життя перестало битися серце кращого бомбардира команд майстрів Закарпаття за всю історію крайового футболу, легендарного нападника мукачівських «Карпат» та ужгородської «Говерли», збірної УРСР Миколи Івановича Русина
Талант бомбардира у М. Русина, як й у Г. Мюллера, був від Бога
Для нас, уболівальників і любителів «гри мільйонів», це надзвичайно велика втрата. Микола Іванович був не лише чарівником «малого чуда» (так гол свого часу називав тренер київського «Динамо» Віктор Маслов), але і надійним другом та партнером на футбольному газоні, веселої вдачі та щирою людиною, добрим батьком і дідусем, завзятим рибалкою та полюбляв «тихе полювання» у рідних Карпатах.
Закарпатська асоціація футболу глибоко сумує та співчуває рідним, а також просить Всевишнього дати їм сил перенести біль втрати, а душу покійного прийняти в Царство Небесне.
Матеріал про колишнього грізного форварда і рекордсмена М. І. Русина підготував голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега.
Свого часу форвард німецької збірної Г. Мюллер сказав: «Мистецтву бомбардира навчити неможливо. Цей талант — з народження». Я не випадково у заголовок виніс висловлювання німецького форварда Герда Мюллера. Під час кількох ветеранських зустрічей (на жаль, автору цих рядків не довелося спостерігати за діями форварда ужгородської "Говерли" на футбольному газоні під час офіційних матчів), які мені пощастило бачити, М. Русин-ст. (М. Русин-мол. тобто син — чемпіон світу та срібний призер чемпіонату Європи з футболу серед юніорів, мс СРСР — Авт.) достеменно виконував інший заповіт Герда — про пріоритет голу, байдуже як його забито — ногою чи головою, рукою, як скажімо це вмів філігранно робити славнозвісний Д. Марадона, чи, даруйте, сідницею. Головне аби оте мале чудо, що називається голом, створити для отих примхливих і вимогливих уболівальників. І М. Русин це робив із великим задоволенням. Бувало, що за матч забивав по 2, 3, а то й 4 голи. Як сам зізнавався Микола Іванович, він відчував нутром, де йому бути в той чи інший момент. І він саме там опинявся, і саме в потрібну хвилину, і саме тоді, коли м'яч, мов магнітом тягнуло до його ноги чи голови. Бив сильно й прицільно. Наносив удари з будь-якої відстані. Завершував атаки в повітрі і на землі, виконував майстерно "ножниці" й непогано грав головою. Він нею не тільки грав, але й думав на полі. Бо класний футболіст, тим паче форвард, повинен, як отой шахіст, «бачити» три-чотири ходи наперед. А справжнім бомбардиром таки стають. Бо лише щоденна монотонна робота над собою в майбутньому може принести омріяні результати.
