Журналістська діяльність не обмежується газетою, радіо чи телебаченням. У сучасному світі можливо мати кількатисячну аудиторію та зворотній зв'язок із нею завдяки соцмережам чи каналам на різних платформах. Існує безліч шляхів, аби займатися улюбленою справою.
Богдана Цьока – журналістка, яка не один рік прокидалася раніше, ніж сонце, аби допомогти прокинутися закарпатцям і не тільки у ранкових ефірах на телебаченні. Вона не любить кличного відмінку «Богдано» та обожнює інтерв’ю. Спробуємо зазирнути «за кадр» її життя та дізнатися більше про людину, яка звикла сама дізнаватися про своїх героїв.
— Розпочнемо із короткого бліцу, аби краще познайомитися, адже спілкуємося ми вперше. Хоча я слідкую за Вашими програмами і часто коментую їх. Телебачення чи YouTube?
YouTube.
— Що бадьорить зранку найбільше?
Голодні діти.
— Публічність чи закрите життя?
Публічне життя зі своїми рамками.
— Ситуація: зйомки за годину. Перукар і візажист не можуть приїхати (стоять у заторі). Більше ні в кого зі знайомих нема вільного часу. Перенесете зйомки відразу чи робитимете все собі самі?
Я викручуся і зроблю сама.
— Робота чи сім'я?
Сім’я, яка не забороняє займатися улюбленою роботою.
— Тож, як Ви потрапили в журналістику і як розпочалася Ваша любов до професії?
Свого часу, за студентських років, я трохи працювала на радіо «Версія-Фм» у відділі новин. Згодом, рік працювала на локальному каналі «Альянс - ТВ» - створювала інформаційні сюжети. Вже опісля я пройшла кастинг на тоді ще телеканал «Тиса-1» і почала працювати ведучою програми «Ранок на Тисі». Це був чудовий, прекрасний період мого життя. За 10 років своєї роботи там - я побувала в 2-х декретах і встигла попрацювати з 3-ма абсолютно різними командами. Це, між іншим, дуже крутий досвід. За всі ці роки я мала шанс «скуштувати» всі жанри журналістики і обрати той, від якого до тепер, у процесі, вистрибує серце з грудей, тремтить на початку голос і мліє серце.
— А як Ви пробилися саме на телебачення? Це ж важко весь час працювати в кадрі. Чи Вам було комфортно з першої хвилини?
Я стояла на прохідній обласного телебачення і просила в охорони дозволу пройти до керівництва. Бо я студентка і хочу працювати на телебаченні. Натомість мені запропонували заповнити анкету і чекати дзвінка. Звісно, мені ніхто не зателефонував, бо таких охочих було сотні. 14 років тому всі на «Тисі» були дуже оптимістично налаштовані, бо очолив канал новий і перспективний керівник з Києва. За його правління, «Тиса» справді зазнала якісних пертурбацій. Я ж дуже хотіла на телебачення, марила цим. Через деякий час туди влаштувалася працювати моя колишня подруга, однокурсниця. Паралельно на новоствореній «Тисі-1» відкривалися нові редакції, створювалися програми, заповнювалися вакансії. Тоді я вдруге спробувала (через подругу) потрапити у телевізійний храм. На той час в мене вже був 1 рік досвіду роботи кореспондентом на локальному відділенні закарпатських новин. Тобто така-сяка практика в мене була, це надавало переваги, але не привілегії. Незабаром, мене таки запросили на кастинг ведучої програми «Доброго ранку, Закарпаття!». Справжнісінький кастинг, уявляєте? Було дууууже лячно. Кастинг я пройшла, як Ви зрозуміли, і розпочала свою роботу під керівництвом Ростислава Джумурат - найкращого керівника у світі. Ніколи не забуду перші прямі ефіри, перед кожним в мене від страху була паніка, а під час програми - пересихало в горлі так, що я не могла розмовляти. Перші кілька програм я виходила в парі (для підстраховки). А вже потім мене випустили у вільне плавання. Канал виходив на супутник, нас дивилися в багатьох країнах, нам телефонували на прямі ефіри!!! Протягом довгого часу я не могла позбутися страху перед камерою. Все ставало на свої місця, коли у студію приходив гість. Гостей, між іншим, протягом програми могло бути 3-4. До кожного інтерв‘ю я готувалася так, ніби це моя остання розмова в житті. Саме під час розмови я видихала і розслаблялася. І щоразу кайфувала, а гостей готова була розцілувати. Знаєте, коли страх перед камерами притупився? Коли я повернулася в ефір після першого декрету. Тоді змістилися пріоритети і в душі оселився спокій. Це фантастичний період. Один з кращих. Стало трішки важче прокидатися о 4-й ранку, коли в тебе з‘явилася дитина, котра увечері наперодні ефіру могла затемпературити або прокинутися з плачем вранці з тобою. З народженням другої дитини ситуація ускладнилася ще в кілька разів. Бути Мамою маленьких дітей і ведучою прямих ранкових ефірів ставало дедалі складніше. Говорю виключно про свій досвід, може, комусь і окей.
— Тепер Вас нема ніде на телебаченні, але Ви завжди активні в соцмережах і маєте свій канал на YouTube. Як прийшли саме до такого стилю роботи?
Я просто обожнюю інтерв’ю. Це таке щастя, коли ти можеш з ними говорити про все, що завгодно! Утім, в один з моментів свого життя я прийняла абсолютне спонтанне і неочікуване для всіх без винятку рішення - звільнитися з «Тиси» і йти в нікуди. Бо, можливо, хотіла змін, бо, можливо, хотіла спробувати щось інше, бо, можливо, це був найправильніший крок в моєму житті. Тоді не знайшлося жодної людини, яка б мене підтримала. За 2 роки після цього рішення у мене в житті відбувся ряд змін, які назавжди змінили мене і моє уявлення про життя, здоров‘я, стосунки. Я розуміла, що я гину без улюбленого заняття, просто гину. Так народилася потрібна в першу чергу для мене «Потрібна розмова», а вже потім - для всіх глчдачів! Я впевнена, переконана, знаю – зроблю все для того, щоб вона була найкращою!
— Пошук людей – відповідальна справа, адже потрібно догодити аудиторії. Як шукаєте гостей?
Я завжди в пошуках нових прекрасних гостей для «Потрібної розмови». Утім - це комерційний проєкт, не забувайте. Моя програма - це платформа для публічних виступів. Без жодної цензури. Але майте на увазі - якість має ціну. Це не мої примхи, а сучасні реалії. Гостем програми можуть бути політики, бізнесмени чи інші люди, які прагнуть якісного піару. Також я часто запрошую людей якихось унікальних професій чи напрямків роботи, людей, які цікаві мені особисто і моїм глядачам, адже часто вони просять запросити когось на програму.
— Що робили, коли змінили формат ТБ на YouTube? Які відчуття і чи різняться вони залежно від формату роботи? Чи плануєте повернення на ТБ?
Спочатку було незвично, бо я все життя працювала в прямому ефірі і записи не любила. Однак згодом пристосувалася- записую «Потрібну розмову» у режимі «онлайн», без монтажу, без склейок. Не перезаписуємо, якщо не вийшло - так цікавіше і по-справжньому. На телебачення повертатися не хочу, але зарікатися не буду, бо життя по-різному може скластися.
— Як Ви контролюєте весь процес створення програми? Чи бувало, що монтували самі? Яка у Вас команда?
Команда «ПР» складається з 5 осіб. Зараз працює та команда, яка мене повністю влаштовує. Це дуже класні люди і фахівці своєї справи. Але в кінцевому результаті відповідальність за увесь процес несу я. Я далека від технічної частини, вона мене ніколи не цікавила, монтаж -нєєєє, хай Бог милує.
— У Вас є сім’я, яку ви дуже рідко показуєте в соцмережах. Глядачі звикли бачити Вас на екрані в ідеальному образі. А яка Богдана Цьока вдома?
Багато роботи, пов‘язаної з випуском програми відбувається вдома. У зв‘язку з пандемією - діти скоро рік як вдома. Мені часом дуже бракує офісу і тиші. Часто я готуюся до розмов під музику, яку вмикають діти, гавкіт собаки і прохання дати поїсти. Мені важко збоку сказати, яка я вдома - така як і на екрані, мені здається. Я кожен день готую, бо моя молодша донька любить саме мною приготовлені страви. Діти кажуть, що готую смачно. Проте я часто змушую їх їсти здорову їжу і можуть бути непорозуміння. Я трохи кіпішна і тривожна мама, яка хоче все контролювати. Для мене дуже важливими у дитячому вихованні є пункти з харчуванням, прогулянкою на свіжому повітрі і обмеження в ґаджетах. Хоча, зізнаюся, часом я буваю така виснажена, що не маю сил сваритися з дівчатами за телефон. І однозначно - у період безкінечного карантину вони більше часу псують собі очі в мобільних телефонах. Я люблю чистоту, затишок, аромат випічки вдома. Люблю свій дім, мені там затишно і безпечно. Просто часом бракує особистого простору.
— Що найбільше полюбляєте робити поза роботою?
У мене є 5 подруг і один раз в тиждень я зустрічаюся з кожною з них. Виходить, що кожну бачу раз на місяць. Поза роботою - я найбільше люблю бути сама, бо цього практично ніколи нема. Дуже почала цінувати час на одинці з собою. Раніше наповнювали подорожі, зараз - абсолютна тиша.
— Чи є у Вас якесь хобі, бо часу, однозначно, для чогось масштабного мало?
Не знаю чи можна це назвати хобі - я колекціоную авторську кераміку, незвичайні аромати парфумів, а також блокноти.
— Чи замислювалися над тим, що б Ви робили, якби в житті не було журналістики?
Я завжди знала, що буду працювати у цій сфері. В іншій себе не уявляю, бо більше нічого не вмію. Але якби існувала професія підбирати людям аромати за темпераментом, то я б це робила розкішно.
— Читала коментарі під Вашими постами і програмами на каналі. Зауважила, що кількість негативних коментарів досить велика. Ба більше, вони іноді зовсім не стосуються того, під чим написані. Як ставитеся до хейтерів?
Буде брехня, якщо скажу, що я навчилася не звертати увагу на хейт. Особливо складно було на початку, бо я не звикла, щоб в мою адресу лунало стільки негативу. Зараз мені здається, що в мене виробляється імунітет проти хейтерів. Знаю, що багатьом я не подобаюся, дратує. Мені не зрозуміле одне - для чого мені про це писати з такою пристрастю. Я за своє життя жодній людині не писала негативного коментаря. Найбільше хейтять за матюки і мої губи (багатьом вони здаються завеликі). Ніби ці два фактори найбільше зло у світі. Я вибрала інший метод - зосереджуюся на своїх прихильниках!!! Їх набагато більше і це неймовірні люди, які мене підтримують більше ніж рідні батьки.
— Коли Ви можете собі дозволити не жити у світі інформації та соцмереж?
Я пробувала відмовитися від соцмереж хоча б на кілька днів і зривалася. От якби я вибралася кудись на відпочинок, де нема зв’язку та інтернет-покриття – можливо, вийшло б.
— У Вас дві доньки. Як виховуєте? Чи є якісь особливі вимоги?
У мене прекрасні дві доньки, які мають протилежні характери і уподобання. Мої побажання щодо них єдині - аби вони були здорові, міцно дружили протягом життя і аби знайшли справу свого життя. Усе, крапка.
— Як розподіляєте вдома обов'язки?
Я трохи розбалувала дітей у побуті і багато чого вони отримують на тарілочці готове. Це я швидко усвідомила, тому легку хатню роботу вони вже почали виконувати. Не скажу, що з великим ентузіазмом, але роблять. Діти повинні бачити зайнятих батьків і мати обов‘язки.
— Робота журналіста дуже енергозатратна і доводиться викладатися на максимум своїх сил. Чим та як наповнюєте себе, коли ресурси вже на нулі?
Зараз мені катастрофічно бракує подорожей, до пандемії ми подорожували дуже часто, бодай на 2-3 дні виривалися з країни. Мене страшенно пригнічує той факт, що вільні подорожі ще не скоро нам світять. Зараз - абсолютна тиша, діти, коли чемні і наша собачка Буся, яка з‘явилася в нас виключно через карантин. А зараз ми всі не можемо уявити своє життя без неї.
— У якому гуморі Вас найчастіше можна побачити? Що впливає на настрій і його зміну?
Я емоційна людина. Вранці зі мною краще розмовляти, коли я поп‘ю каву (безкофеїнову вживаю). Я можу нагримати на дітей, друзів, на себе, але я не вкладаю злість у ці слова. Хотіла б більше навчитися володіти емоціями, але тоді це вже буду не я.
Діана Шух для Першого кабельного
