Сьогодні відзначається Міжнародний день боротьби за права осіб з інвалідністю - дата, яка нагадує про фундаментальні речі: гідність, рівність і свободу кожної людини.
У першу чергу цей день - про свободу. Свободу пересування, вибору місця проживання і роботи, спосіб життя, а також право самостійно ухвалювати рішення та реалізовувати їх.
В Україні досі існує поняття «місць несвободи». І йдеться не лише про пенітенціарні установи. До таких закладів також належать інтернати, де сьогодні проживає понад 1700 мешканців Закарпатської області.
Втім, обмеження свободи не завжди має формальний характер. Умовним «місцем несвободи» може стати і власна оселя - якщо людина роками не має можливості вийти на вулицю через відсутність елементів доступності: ліфта, пандуса, підйомника або інклюзивного транспорту. Скільки людей фактично перебувають у такій ізоляції - достеменно невідомо.
Це піднімає складне, але принципове питання: за що саме ці люди змушені жити в умовах обмеження свободи? За відсутність інфраструктури? За байдужість суспільства? За рішення, продиктовані зручністю або економією, а не потребами людини?
У цьому контексті особливої ваги набуває розвиток послуги підтриманого проживання як реальної альтернативи інституційному догляду.
Україна задекларувала курс на деінституціалізацію та розвиток життя в громаді. Це означає перехід від закритих інституцій до моделі, де людина живе у звичному соціальному середовищі, отримуючи необхідну підтримку та зберігаючи право вибору.
Водночас на Закарпатті наразі послугу підтриманого проживання отримує лише 21 особа. Це при тому, що понад 1700 людей продовжують проживати у стаціонарних закладах соціального захисту. Такий дисбаланс чітко демонструє масштаб виклику.
Протягом цього року спільно з громадськими організаціями - зокрема БФ «Карітас-Ужгород», ГО «Безбар'єрне Закарпаття», ГО «Центр культурних ініціатив “Фортеця Унг”», ГО «СТІмул» - за підтримки мережі DOCU/CLUB було проведено соціологічне дослідження та серію обговорень щодо впровадження послуги підтриманого проживання в громадах області.
За результатами цієї роботи підготовлено та передано до органів обласної влади пропозиції щодо системного розвитку послуги. Їхня мета - не лише окреслити проблему, а й запропонувати практичні кроки для її вирішення.
Безбар’єрність - це не про комфорт окремих груп. Це про базове право кожної людини на свободу та гідне життя. Про можливість самостійно вирішувати, де жити, з ким спілкуватися, де працювати і як будувати своє майбутнє.
Адже права людини фактично закінчуються там, де з’являються недоступні сходи без альтернативи. І там, де замість підтримки людина отримує ізоляцію.
