Ференц Ліст, Петро I, Енді Воргол і Мухаммед Аль-Ідрісі. Як ці імена пов’язані з Закарпаттям? Погляньте на мініскульптурки – вони розкажуть.
Лише в одному Ужгороді, де з ініціативи скульптора Михайла Колодка і туризмознавця Федора Шандора зародився проєкт «партизанського» встановлення мініскульптур, таких родзинок, розсипаних по всьому місту, налічується вже 45. Вони розширили географію, захопивши й інші міста Закарпаття, а їх пошуки для туристів перетворилися на квест. Михайло Колодко, автор більшості закарпатських скульптурок, який нині мешкає в Угорщині, відзначає: для нього мініскульптурки завжди мають гумористичний акцент, вони ближче до інсталяції, й він не претендує на те, що вони стоятимуть вічність. У цьому митець має рацію – статуетки часто крадуть. Втім, найстаршому з його мінітворів минуло вже десять років.
Миколайчик
Де: Ужгород, набережна Незалежності
Помічник святого Миколая займає в ряді мініатюрних шедеврів особливе місце – він став першою мініскульптуркою, яка оселилася у місті над Ужем і взагалі на Закарпатті. 16-сантиметровий Миколайчик сидить на перилах центральної набережної міста з грудня 2010 року. Подейкують, що він здійснює бажання – для цього потрібно потерти його холодного носа.
Мухаммед Аль-Ідрісі
Де: Ужгород, площа Корятовича, 1
Хто б подумав, що перша згадка про місто Ужгород з’явиться у праці арабського вченого, мандрівника і картографа, який сам був родом з далекої Африки? Працюючи при дворі короля Апулії та Сицилії Рожера II, Мухаммед Аль-Ідрісі у 1154 році уклав одну з найбільш детальних на той час карт світу, відому під назвою Tabula Rogeriana. У коментарі до неї географ подає опис багатьох міст, в тому числі міста Гункбар (Унґвар) у Східних Карпатах. Це вважається найпершою письмовою згадкою про Ужгород. Якщо хочете, можете випити з Мухаммедом ужгородської кави. Князь Лаборець
Де: Ужгород, вулиця Капітульна, на мурі Ужгородського замку
Піднімаючись до Ужгородського замку, неможливо не помітити мініскульптуру: меч, на руків’ї якого зв’язаний воїн у шоломі. Це Лаборець, напівлегендарний князь білих хорватів, котрому, як свідчить літопис «Діяння угрів» належала фортеця Гунг на місці сучасного Ужгородського замку. Угри, розклавши табір біля фортеці, схопили князя, який спробував врятуватися втечею, і втопили його у річці Лаборець, котра відтоді зветься його іменем.
Ілона Зріні та Імре Текелі
Де: Мукачево, замок Паланок; Чинадієво, замок Сент-Міклош
Мукачево, замок Паланок
Шлюб Ілони Зріні та Імре Текелі, де у рівних пропорціях були замішані кохання і політика, прогримів на всю Європу. Княгиня, яка вийшла заміж за відчайдушного ватажка куруців, щоб разом з ним очолити боротьбу проти гегемонії Габсбургів, і її чоловік та військовий союзник зустрічають відвідувачів Мукачівського і Чинадієвського замків (спробуйте знайти відмінності). У травні 2016 року мініскульптурки Ілони Зріні й Імре Текелі відкрили у двох місцях з різницею буквально у кілька днів. Річ у тім, що історія цієї пари рівною мірою пов’язана з обома замками: у Сент-Міклоші вони познайомилися і зустрічалися, а у Паланку гуляли весілля. Пізніше ж, коли розігралася повстанська драма і бенкетували мечі, Ілоні судилося очолити оборону фортеці.
Міклош Берчені та Крістіна Чакі
Де: Ужгород, Православна набережна
Ще одна ніжно закохана пара, Міклош Берчені і Крістіна Чакі, примостилася у тихому куточку Ужгорода, на набережній навпроти обласної філармонії і неподалік угорського консульства. Це знатне і заможне подружжя (він – граф, вона – донька багатого судді) володіло Ужгородським замком у 1695 – 1711 роках. Пара оберігала і розбудовувала своє родинне гніздо, влаштовувала розкішні бали і блискучі прийоми. За їх панування Ужгородський замок був центром світського життя і зазнав ґрунтовної перебудови, набувши свого сучасного вигляду. Міклош Берчені підтримав національно-визвольну війну угорського народу 1703 –1711 років. Війна закінчилася поразкою, а Берчені з дружиною відправились у вигнання – але в Ужгороді на їхню честь поклади скульптуру, нехай і маленьку.
Ференц II Ракоці
Де: Мукачево, вулиця Пушкіна, за пам’ятником Духновичу
Ференц II Ракоці, син Ілони Зріні від її першого шлюбу з трансільванським князем Ференцом I Ракоці, очолив угорську національно-визвольну війну. Можна сказати, що він був спадковим повстанцем. Військо куруців під проводом Ференца II Ракоці звільнило від Габсбургів Трансільванію, а невдовзі – всю Угорщину до Дунаю. Почалося створення самостійної держави. Втім, фортуна – капризна пані: Габсбурги відвоювали захоплені повстанцями землі, а Ракоці відправився в еміграцію за кордон, де врешті і помер. Біля підніжжя його мініскульптурки можна прочитати девіз «cum Deo pro patria et libertate» – «з Богом за вітчизну і свободу». Місце для неї обрали невипадкове – вулиця Пушкіна колись носила ім’я Ракоці.
Другет
Де: Ужгород, вулиця Підгірна, сквер біля хімфаку УжНУ
Франко-італійський дворянський рід Другетів володів Ужгородом понад 360 років. Другети прибули в Угорщину на початку XIV століття в свиті Карла Роберта Анжуйського, претендента на угорський престол. Претендент на трон сів, осіла і свита. В Угорщині Другети були палатинами, суддями, воєначальниками, дипломатами, єпископами, спадковими жупанами комітатів Унг і Земплін та одними з наймогутніших магнатів. Бронзовий Другет – збірний образ, а не зображення якогось із представників роду. На його щиті родинний герб – чотири дрозди у верхньому полі і три у нижньому. Він дивиться на свій замок, а позаду нього колишня гімназія, що носила ім’я Другетів. Це одна з наймолодших скульптурок міста, встановлена 15 грудня 2019 р.
Петро I
Де: Ужгород, вулиця Волошина, 18
Розповідають, буцім російський цар любив пити закарпатське вино. Він взагалі був великим поціновувачем цього шляхетного напою і прищеплював у своїй країні культуру виноробства, запрошуючи до себе виноробів з-за кордону, в тому числі з Угорщини – може навіть бути, що і з закарпатських комітатів. Отож і сидить самодержець тепер в Ужгороді на бочці з улюбленим трунком, вітаючи відвідувачів дегустаційного залу. А шабля в нього, либонь, для того, щоб зрізати виноград.
Ференц Ліст
Де: Ужгород, перетин вулиці Фединця і площі Жупанатської
Переказують, що уславлений угоський композитор, віртуозний піаніст і засновник Веймарської школи в музиці Ференц Ліст бував на Закарпатті. Сюди він нібито приїжджав у гості до свого друга, скрипаля графа Плотені. А з одним із його перебувань тут пов’язана романтична легенда, згідно якої композитор нібито таємно обвінчався в Ужгородському соборі зі своєю коханою музою Кароліною Вітгенштейн. Кароліна на момент знайомства з Лістом була заміжня, потім довго добивалася у Ватикані права на розлучення – і таки отримала його, але, за офіційними даними, вони так і не одружилися. У 2018 році авторська копія мініскульптури Ференца Ліста з’явилася також в аеропорту Будапешта.
Вольфґанґ Амадей Моцарт
Де: вулиця Волошина, 11, подвір’я дитячої музичної школи ім. П. Чайковського
Маленьку скульптурку великого композитора відкрили 27 січня 2015 року, у день його уродин. Крихітний Моцарт мав би надихати юних вихованців музичної школи розвивати свої таланти. Та й виглядає він не суворим ментором, а навіть трохи бешкетником. Втім, австрійський геній ніяк не пов’язаний з Закарпаттям – хіба тим, що воно було частиною держави, у якій він народився і жив. А от його син Франц Ксавер, також композитор і музикант, бував зовсім неподалік – він заснував першу музичну школу у Львові.
Томаш Масарик
Де: набережна Незалежності, 19, біля школи №3
Ювілейну 45-ту мініскульптурку в Ужгороді присвятили першому президенту Чехословаччини, держави, до складу якої Підкарпатська Русь входила у період між двома світовими війнами. За президентства Масарика в Ужгороді звели квартали Малий і Великий Галагов, відкрили аеропорт і кінотеатр, а чеський конструктивізм став архітектурною візитівкою міста. Скульптурку Масарика встановили 21 грудня 2019 року, але вже в лютому він щез. Може, хтось бачив?
Енді Воргол
Де: Ужгород, площа Жупанатська, біля Закарпатського художнього музею ім. Й. Бокшая
Батьки епатажного американського митця і творця поп-арту Енді Воргола, чиє справжнє ім’я було Андрій Варгола, переїхали до США з лемківського села Микова. Село розташоване у Словаччині десь за 60 кілометрів від Закарпаття. Що й казати, Воргол, чиї роботи продаються на аукціонах за мільйони доларів, майже наш. Тим паче, що лемки є й на Закарпатті. А раз наш – треба йому пам’ятника. Спочатку зробили маленького, а потім і ще одного, на повний зріст. Щоправда, міні Воргол якось більш подібний на оригінал.
Джон Лорд
Де: Ужгород, набережна Незалежності, навпроти лінгвістичної гімназії
Подейкують, що поява мініскульптури клавішника «Deep Purple» в Ужгороді навіть виправдана історично: саме з цього міста підпільно розповсюджували по всьому СРСР записи популярного британського гурту. Ужгородський Джон Лорд – типовий рокер 70-х: довге волосся, вуса, окуляри-краплі, навушники у вухах. Либонь, слухає свій хіт «Smoke on the Water», дивлячись, як стелиться дим над Ужем.
Мілтон Фрідман
Де: Ужгород, вулиця Гойди, позаду Закарпатської ОДА
Економіст Мілтон Фрідман – єдиний лауреат Нобелівської премії, який має закарпатські корені. Його батьки, євреї за національністю, були вихідцями з Берегова, але сам він народився вже в Брукліні, у Нью-Йорку. Більше тридцяти років Фрідман займав професорську кафедру в Чиказькому університеті, де викладав економічну теорію. У 1976 році був удостоєний Нобелівської премії з економіки «за досягнення в області аналізу споживання, історії грошового обігу і розробку монетарної теорії, а також за практичну демонстрацію складності політики економічної стабілізації». Ми тут цю складність щодня спостерігаємо, а «нобелівку» чомусь одному Фрідману дали.
Микола Шугай
Де: Ужгород, вулиця Ольбрахта, 3
Останній опришок, карпатський Робін Гуд із Колочави чи звичайний дезертир і грабіжник? Важко сказати, ким був у дійсності був Микола Шугай. Його постать обросла легендами ще за життя, коли він переховувався у лісах Міжгірщини, ховаючись від жандармів. Йому приписували численні пограбування і розправи, за його голову призначили нагоду у три тисячі крон, і про нього ж писали вірші та співали пісні. Чеський письменник Іван Ольбрахт романтизував образ Шугая у романі «Микола Шугай – розбійник», який був перекладений на дюжину мов і утвердив образ колочавського опришка як народного героя, котрий відбирав у багатих і давав бідним.
Тівадар Чонтварі Костка
Де: Ужгород, Київська набережна, поблизу Пішохідного мосту
Цей чоловічок на ковзанах – зовсім не спортсмен, а угорський художник-самоучка, якого називають навіть геніальним. Тівадар Чонтварі Костка був маловідомий за життя, на думку багатьох сучасників – божевільний, ледь не забутий по смерті і майже випадково заново відкритий мистецьким світом. Його самобутні полотна сповнені прихованої містичної символіки. Родина Чонтварі мешкала у Середньому, а Тівадар навчався в Ужгородській гімназії. Про цей час він писав: «Учився я не дуже, проте в Ужгороді був найкращим серед ковзанярів». Тому художника і зобразили з ковзанами на ногах.
Бела Барток
Де: Виноградів, парк Площа Миру
Шанований угорський композитор Бела Барток у Виноградові-Севлюші не просто був проїздом – тут він кілька років мешкав у дитинстві, і тут же розпочав свій творчий шлях. В приміщенні тодішнього Угочанського жупанату 11-річний Барток вперше в житті дебютував із сольним концертом, на якому представив публіці свій перший музичний твір «Течія Дунаю». Отож і повернули маестро в Севлюш у вигляді мініскульптури.
Гаррі Гудіні
Де: Ужгород, площа Богдана Хмельницького, перед готелем «Ужгород»
Знаменитий американський фокусник Гаррі Гудіні (справжнє ім’я Еріх Вайс) принаймні на чверть закарпатець – його бабуся була родом із села Сторожниця. Сам він народився в Будапешті і ще дитиною емігрував з батьками до США. Там він прославився як ілюзіоніст, виконуючи дивовижні трюки – проходив крізь стіни, змушував зникнути слона. Проте його коронним номером було самозвільнення від кайданів. Одного разу він проробив це, скинутий на дно Темзи, скований наручниками із 30-кілограмовим баластом. Тепер зрозуміло, чому скульптурка Гудіні у оковах – тільки бронзовий фокусник від них не звільниться.
Григорій Жаткович
Де: площа Жупанатська, 3
Перший губернатор Підкарпатської Русі у складі Чехословацької Республіки. Народився у селі Голубине (нині Свалявський район). Емігрувавши у США, закінчив Пенсільванський університет, і у 1919 р. з делегацією американських русинів повернувся на батьківщину, виступаючи за приєднання краю до Чехословаччини з правом автономії. Того ж року був призначений головою Директорії Підкарпатської Русі – першого автономного уряду Закарпаття. Прикметно, що скульптурка Жатковича сидить на копії Дзвону Свободи, символу незалежності США. Таку, тільки більшу, губернатор свого часу привозив до Ужгорода. На дзвоні – цитата з Біблії: «Най свобода будеть проголошена через цѣльїй свѣть всім жителям его».
Майкл Стренк
Де: Ужгород, вул. Тиха, 1, ворота школи №4
Скульптура невипадково знаходиться на території єдиної в Ужгороді школи, де вивчають словацьку мову. Виходець з лемківського села на Пряшівщині Майкл Стренк був одним із солдатів американської армії, які 23 лютого 1945 року підняли прапор на горі Сурібаті над Іводзімою (Японія). Битва за Іводзіму була одним з переломних моментів у Другій світовій, а фото підняття прапора, зроблене військовим кореспондентом Джо Розенталем, облетіло всі газети і стало для американців одним з символів перемоги у Другій світовій.
Втім, до капітуляції Японії і завершення війни минуло ще більш як пів року, і до того часу троє з людей, зафіксованих на цьому знімку, полягли у боях, у тому числі Майкл Стренк.
Свободка
Де: Ужгород, площа Петефі на початку пішохідного мосту
«Я хотів, щоб ця маленька фігурка була такою ж маленькою, як почуття свободи на той час», – говорив автор скульптурки Михайло Колодко. «Маяк Ungvar», як більш офіційно називають Свободку, тримає факел з маленькою лампочкою, котра навіть може світитися.
Свободка – справжня модниця, яку регулярно перевдягають: вона встигла приміряти сукню нареченої, українське і угорське етнічне вбрання, була морячкою, купідоном, янголом, відьмою і одягалася у зелене в честь дня святого Патрика. Ну, а під час коронавірусного карантину вона, як усі, одягла захисну маску.
Бравий вояк Швейк
Де: Ужгород, Київська набережна,3
Привітний кругловидий Швейк вдивляється у далечінь, тримаючи у руці кнедлик. Герой роману Ярослава Гашека пройшов Першу світову, жодного разу не побувавши в бою. Мініскульптурку веселого вояка встановили в Ужгороді у 2012 році на знак українсько-чеської дружби. За сюжетом роману, Швейк у своєму поході дійшов від Праги до Львова – щоправда, його маршрут лежав не через Закарпаття, і в Ужгороді він ніколи не бував. 24 березня 2020 року бронзовий вояк зник – певно, знов пішов наздоганяти свою частину. Втім, на його місці вже встановили копію. Кельт-коваль
Де: Мукачево, вул. Першотравнева Набережна, обабіч мосту через Латорицю
Якщо хочете миру, куйте мечі. Кельт-коваль – перша мініскульптурка, яка з’явилась у Мукачеві. Цей персонаж, що нагадує мультяшних Астерікса і Обелікса, насправді походить із сивої давнини – на околиці Мукачева між горами Галіш і Ловачка у XIX столітті відкрили стародавнє кельтське городище. А в руках у скульптурки – копія кельтського меча, який знайшли археологи під час його розкопок.
Друїд
Де: Воєводино, парк Шенборна
Ще одна скульптурка на кельтську тематику, старий жрець-друїд, розташувалася в урочищі Воєводино. Він сидить замислений, звернувши погляд на календар, представлений колом з дерев, і, певно, розмірковує над таємницями всього сущого.
Кельт-винороб
Де: Воєводино, парк Шенборна
Інший його одноплемінник цілковито задоволений своїм життям і думає тільки про те, що невдовзі вип’є цілу бочку вина. Властиво, дослідники вважають, що кельти в давнину власне вино не виготовляли, пили імпортне, привезене з Середземномор’я, а самі варили пиво з проса і ячменю. А цей на Закарпатті, може, і виноробству навчився.
Кукоц
Де: Ужгород, Ботанічна набережна, біля обласної філармонії
А це що за нечиста сила? Водяник? Не зовсім. Черв’як Кукоц – персонаж угорського мультфільму, який свого часу дуже подобався ужгородським дітям. Статуетку Кукоца називають талісманом для рибалок. Якщо потерти йому ніс, має краще ловитися рибка, велика і маленька.
Пісяючий хлопчик
Де: Ужгород, вулиця Дитяча, 1Г
І як му не ганьба при всіх! Але відомому брюсельському «Пісяючому хлопчику» також не соромно, як і численним його копіям. Вони є близько у двадцяти містах світу, а з 2015 року і в Ужгороді. Ужгородський хлопчик «пісяє» артезіанською водою – може, у спеку хтось і наважиться спробувати.
Пароплав «Карпатія»
Де: Ужгород, набережна Незалежності, у кількох метрах від Миколайчика
«Карпатія» була першим судном, яке відгукнулося на сигнал SOS «Титаніка» і забрало на борт пасажирів, яким пощастило вижити у катастрофі. Скульптуру відкрили 15 квітня 2012 року, в день сотої річниці загибелі «Титаніка». Усередину бронзового кораблика можна покласти свічку і побачити, як світяться ілюмінатори. Хоча «Карпатію» дійсно назвали на честь гірського хребта на сході Європи, збудували її у Британії, і належала вона британській-таки корабельній компанії. Проте не здається дивним, що «Карпатія» у своїй подорожі підпливла трохи ближче до Карпат.
Жабка
Де: Перечин, Центральний сквер
Перша мініскульптурка в Перечині – дань поваги розташованому неподалік селу Тур'ї-Ремети, єдиному населеному пункту Закарпаття, де традиційно споживають жаб’ячі лапки. У XIX столітті їх завезли сюди заслані французи-бонапартисти, і делікатес прижився – та й, власне, сировина для нього, яку виловлюють з річки Турички. Екологи, правда, бідкаються, що через апетити туристів жаб стає все менше. Що ж, бронзову точно не з’їдять.
Метеорит «Княгиня» і його першовідкривач
Де: Ужгород, площа Ш. Петефі, 18
Найбільший у історії Європи метеорит приземлився у 1866 році на Великоберезнянщині. «Прибулець» вагою понад півтонни вибухнув в атмосфері, розлетівшись на тисячу уламків. Найбільші уламки вагою 141 кг 833 г. та 137 кг 933 г. віднайшов в урочищі Чорні Млаки між селами Стужиця і Княгиня місцевий мешканець Василь Крив'яник, який косив там траву. Це його скульптурка стоїть на ужгородському «метеориті». Селянину те каміння було ні до чого, тож він віддав його за пару волів, і уламки були передані Віденському музею природознавства. Німецький геолог Отто Ган пізніше начебто виявив у Княгинському метеориті ознаки позаземних організмів. Щоправда, його висновки не вдалося підтвердити – а то і йому десь на Закарпатті поставили б пам’ятника.
Підготував журналіст Ярослав Чепа, для «Першого кабельного»
